Коли моя дружина потрапила в лікарню і я залишився із малою дитиною сам, то зрозумів, що люблячих родичів у нас немає.

Сьогодні хочу розповісти вам одну історію, що трапилась у нашій сім’ї.

Одного вихідного дня ми вирішили поїхати у гості до друзів. Загалом, було приготовлено багато їжі, ми посиділи декілька годин, всього покуштували. Я люблю більше м’ясні страви: котлетки, голубці, відбивні. А от моя дружина фанатик риби. І ось на цьому застіллі вона також крім цієї страви майже нічого не їла.

Коли ми повернулись додому, то дружині стало зле. Різко заболів живіт і, ймовірно, піднялась температура тіла. Як вона почала рвати, то ми викликали швидку. Поїхати із Анею до лікарні я не міг, адже вдома була чотиримісячна дитина.

Ще ніколи мені не доводилось самостійно на довгий період часу залишатись із донькою наодинці. Дружина ще годувала її сама, тому я взагалі не знав, що робити і куди бігти. Тому вирішив попросити допомоги у матері. Запитав, чи не може вона посидіти із Златусею поки я хоча б піду та куплю ті суміші.

Та матір моя була категоричною:

– Ні, ні, ні , навіть не проси. Ваша дитина, ви і розбирайтесь.

У мене ніхто навіть не спитав про стан здоров’я дружини, чи я справляюсь сам удома. Нічого моїх батьків не цікавило. Коли я сам зателефонував до Ані, то вона сказала, що мусить залишитись у лікарні ще на кілька днів, лікар повідомив, що так потрібно. Тоді я розповів їй, що потрібна суміш, а моя матір послала мене куди подалі. Дружина була шокована і сказала, що зараз попросить свою маму привезти все, що треба.

Через 40 хвилин приїхала до мене теща. Привезла вона ті суміші. Я думав, що залишиться хоча б на декілька годин, допоможе, та вона поставила покупки і повернула до порогу.

– Аня попросила мене купити, я купила, а далі самі.

Протягом наступних чотирьох днів я сам сидів із дитиною. Ні до мене, ні до коханої ніхто не навідувався, навіть не телефонували. Коли прийшов час забирати Анюту з лікарні, то я звернувся до її батька, оскільки він мав власний автомобіль. Та краще б я тоді викликав таксі.

Як тільки ми увійшли в дім, то тесть нахилився до Злати і почав шептати:

– От бачиш, який у тебе татусь невдаха. Навіть автомобіля власного немає, щоб маму з лікарні забрати.

Після цього випадку у мене остаточно зіпсувалась думка про родичів. Як же пощастило людям, в яких розуміючі батьки, що завжди можуть прийти на допомогу та підтримати. Спілкуватись із нашими немає тепер ніякого бажання.

Оцените статью
Коли моя дружина потрапила в лікарню і я залишився із малою дитиною сам, то зрозумів, що люблячих родичів у нас немає.