Після весілля ми із дружиною оселились у моїй однокімнатній квартирі. Але коли з’явився син, то місця стало малувато і ми вирішили помінятись житлом із тещею та пожити у її двокімнатній квартирі. Соломія Вікторівна сама запропонувала нам таку ідею, адже прекрасно розуміла, що з малою дитиною в тісному помешканні нам буде важкувато.
Та коли сину виповнилось вісімнадцять, то дружина зізналась мені, що жити зі мною вже не хоче і планує якнайшвидше з’їхати до свого молодшого та перспективнішого коханця. Не знаю, де там перспектива, звичайно. Наскільки мені відомо, то у того хлопця ні житла, ні роботи, ні цілей.
Потім почалося найцікавіше. Адже мені зателефонувала Таня та сказала, що було б добре, якби її мама переїхала до нас із сином, а вона із своїм коханцем у мою однокімнатну квартирку. Пояснила це тим, що грошей на оренду житла їй не вистачатиме, а так і теща мені із домашніми справами допомагатиме.
Сказати, що я був шокований – це не сказати нічого. Тобто вона мене покинула, а зараз ще й хоче, аби я їй свою квартиру подарував? Я розумію, що Соломія Вікторівна прекрасна жінка і завжди гарно до мене ставилась, але чому я повинен жити із нею?
Тоді я сильно зірвався і ми з колишньою дружиною сильно посварились. В результаті я сказав, що переїду у свою квартиру, а теща у свою. І нехай далі розбираються як хочуть.
Потім син розповів, що до бабусі переїхала мати із своїм новим чоловіком. З Олегом ми ж живемо разом. Ніхто один одному не заважає і все добре. А от колишня образилась і тепер навіть на ділові мої дзвінки не відповідає. Ну нехай буде так. Я вважаю, що зробив правильно.
