Коли ми їхали у відпустку, то я строго заборонила свекрусі наводити свій лад у нашій квартирі. Та у неї були свої плани.

Нещодавно у нас із Андрієм була річниця весілля і наші батьки вирішили скинутись грошима та подарувати путівки на море для нас та дітей. Мені, звичайно, сподобався сюрприз, тим паче така невтішна погода за вікном.

Саме був кінець листопада, на наших вулицях був мокрий сніг та мороз, а ми мали можливість на тиждень перенестись у теплі краї. Наші діти стрибали, як навіжені, коли дізнались, яка пригода нас очікує. Тож і я на цих радісних емоціях побігла по новенький купальник до торгового центру.

Щодо моїх батьків, то вони обоє ще працюють на роботах, а увечері ходять на лікувальний масаж, тому часу зайвого в них ніколи немає. Батько мого чоловіка, на жаль, декілька років тому відійшов у засвіти, а матір не так давно вийшла на пенсію і стала сидіти вдома.

До чого я, власне, веду розмову… У нас є кішка – Сімка. Тож, коли ми збирались на відпочинок, то була проблема, щоб хтось її годував та вигулював. От батьки мої були зайняті, а свекруха сказала, що зможе приходити та наглядати за котиком. Вона у нас дещо специфічна жінка, любить покомандувати, як і що мені робити вдома, тому, коли я віддавала їй ключі, то попередила, щоб ні в якому разі в нас нічого не змінювала в квартирі. Просто догляд за кішкою.

Наш відпочинок на морі був просто неперевершеним. Я настільки засмагла, відпочила та накупалась, що поверталась додому у чудовому гуморі. Діти також були в захваті. На курорті вони навіть друзів собі знайшли. Загалом, відпустка видалась на славу.

Та весь мій веселий настрій зник, коли я відчинила двері своєї квартири. Ще з порогу я зрозуміла, що тепер це не моя квартира, адже все в ній не так, як я звикла бачити.

Як ви вже зрозуміли, мого прохання свекруха не дотрималась та провела тут генеральне прибирання, якщо це можна так назвати. Все, що їй не подобалось, вона повикидала геть, пересунула тумбу для взуття, змінила порядок книг на полиці, навіть посуд замінила на інший. В квартирі настільки тхнуло миючими, що я зрозуміла: тут пралось усе. Починаючи від штор, закінчуючи нашою постільною білизною. Залишалось лише надіятись, що мої труси ніхто не прав.

В той момент мені хотілось плакати. Ще тиждень я не могла знайти, що де лежить. А дещо і не знаходила, бо воно було на смітнику. Свекрусі я висказала своє невдоволення, на що вона образилась, бо, бачте, так старалась, а ми не цінуємо.

От уже минув місяць, а ми досі не говоримо. Та я вибачатись не буду, адже не думаю, що у чомусь завинила.

Оцените статью
Коли ми їхали у відпустку, то я строго заборонила свекрусі наводити свій лад у нашій квартирі. Та у неї були свої плани.