З дружиною в нас завжди була одна спільна мрія: купити будиночок десь у горах, аби насолоджуватись тими краєвидами цілодобово. Якось ми з’їздили на відпочинок у Карпати, цим і надихнулися.
Довго нам не вистачало сміливості, аби таки перетворити мрію на ціль. Але якось ми таки наважились і продали свою квартиру, доклали грошей і таки придбали будиночок своєї мрії.
Та не встигли наші родичі дізнатись про нашу покупку, як стали напрошуватись у гості. Вони телефонували під приводом того, що вітають нас із здійсненням мрії, а паралельно натякали, що скоро відпустка і їм хотілось би провести її десь у горах. Мене таке відкрите нахабство просто вбивало.
З дружиною ми завжди були неконфліктними людьми, тому і тут старались спокійно всім пояснити, що зараз хочеться насолодитись всім цим лише вдвох та провести якомога більше часу разом. Та нас, напевно, ніхто не чув, адже один за одним у нас з’являлись непрохані гості.
Мене дуже дратувало, що крім найближчих родичів, звідки не візьмись, намалювались і ті, яких я навіть не пам’ятав. Як багато охочих «на халяву» відпочити в прекрасному місці. Стільки дзвінків мені ще ніколи в житті не надходило. З Оксаною ми вже просто не знали, куди себе подіти. І не знаходилось правильних слів, аби всім відмовити. Вони ж потім між собою перемовляться і скажуть, що ми такі невдячні, навіть у гості не звемо.
А ніхто не хоче зрозуміти той факт, що нам з коханою просто подобається бути разом, у спокої і романтиці. Родичі – це завжди галас, застілля, розваги. Кому воно потрібно? Для нас лише зайві клопоти. Мені просто цікаво, чому ніхто із цих людей не згадував про нас раніше? Чому навіть не могли привітати з Днем народження? А тут така любов.
Всім ми змушені були відмовляти, бо тоді б наш дім перетворився на готель. Шкода, що це розуміли тільки ми.
Декілька разів ми з’їжджали з розмови на те, що тим, хто хоче пожити у горах, відпочити ми можемо знайти такий самий будиночок в оренду. Але коли вони чули про те, що доведеться за щось платити, то відразу гнівалися.
Таким чином, багато родичів та друзів просто перестали з нами спілкуватися. Дружина сумувала з цього приводу і картала себе, а я навпаки був задоволений, що непотрібні і корисливі люди ідуть з нашого життя.
До себе ми запросили тільки батьків. А ті, хто були адекватними, то нас не чіпали, відразу самі знімали собі будиночок для відпочинку.
