Коли ми з подругою нарешті сіли в потяг та почали насолоджуватись подорожжю, то наше задоволення перервав нахабний дідусь

Довго із подругою ми планували цю поїздку. І ось нарешті, сидимо у вагоні потяга та мріємо про море. Поїздки в потязі завжди якось по-особливому атмосферні. Але на цей раз для нас вона була зіпсована поведінкою інших пасажирів.

На нижніх полицях ми чомусь спати боялись, тому що ще з дитинства уявляли, як падаємо з такої висоти. Тому й взяли квитки раніше, аби отримати нижні місця. Та не тут то було. Зайшов до плацкарту якийсь дідусь, років 65 і почав на мене кричати:

– Ей, ти, дівчинко, може, поступишся місцем старшій людині? Я на верхню ніяк не залізу.

Спочатку я злякалась такого натиску, а потім відповіла, що на верхнє місце не піду. Далі понеслось найцікавіше: чоловік почав кричати на мене у весь голос, казав, що мені має бути соромно у свої 30 не поступатись місцем старому діду. Та навіть ці його «виступи» мене не змусили змінити свою думку. Тоді порадила піти пошукати, можливо, у вагоні знайдеться доброволець помінятись. А я своє місце точно не віддам.

Тоді дід почав говорити до моєї подруги. Та вона спокійно пояснила, що довго чекала саме цих місць, аби не лізти наверх, тому допомогти йому нічим не може. А потім зазначила, що якщо чоловік так хотів спати знизу, то міг би подбати про це, коли купував білети.

Тоді у чоловіка геть зірвало дах. На весь вагон лунали крики про те, що ми жахлива та невдячна молодь, яка не поважає старших. Ми спробували заспокоїти його та знову ж таки порадили піти та пошукати того, хто йому допоможе.

Тоді до нас на галас підійшов молодий хлопець. Він таким поглядом обвів нас із подружкою, що в мене аж піт проступив. Я прекрасно розуміла, що він засуджує нас. А тоді остаточно переконалась у цьому, коли він сказав, що своє нижнє місце віддає дідусю.

Можливо, ми повели себе не дуже правильно, але я вважаю, що хтось та й мусить провчити таких людей. Ну от можна ж було подумати про те, де будеш спати раніше. Або хоча б почати просити більш ввічливо, а не наказовим способом. Я в принципі не люблю, коли мною командують, а тим більше підвищують голос.

І у невихованості цього чоловіка похилого віку я переконалась, коли він навіть не подякував юнаку за його допомогу. Хоча той навіть речі йому допоміг перенести. Ось так інколи люди старого покоління реагують на добрі вчинки молоді. То чи є тоді сенс їх робити?

Оцените статью
Коли ми з подругою нарешті сіли в потяг та почали насолоджуватись подорожжю, то наше задоволення перервав нахабний дідусь