Коли Микола постарів, то усвідомив, що погано виховав сина, якщо той не відгукується на його прохання

Ось сидить на вулиці собі старенький дідусь, над його головою обвисають червоні яблука, які гнуть віття до самого долу. Оце так вродила улюблена яблунька Миколи Івановича. Біда тільки, що плоди ці нема кому пообривати та і їсти теж немає кому. Приносить це деревце неймовірно приємні спогади: як вони з сином тільки закопували у родючу землю маленький саджанець.

«Надворі стояв густий туман, сонечко вже потрошку випускало свої промінчики. Саме час спати та бачити кольорові сни, але Мишко прокинувся навіть без будильника, адже сьогодні важливий день: вони із татком ідуть садити дерево. Микола Іванович шалено любив саме яблуні, тому в цей день вибір впав саме на такий саджанець. Хлопцям і декількох хвилин вистачило, щоб справитись із важливою місією. Хлопчика аж переповнювали емоції від такого насиченого ранку, він обійняв татуся, а потім стрибнув на спину, аби покататись як на конику».

От зараз старий батько сидить і не розуміє, коли сплинули ті щасливі і безтурботні часи. Тепер вже важко навіть пригадати, коли він востаннє свого сина бачив. Скільки Михайло не обіцяє приїхати, а на ділі – нуль. І зараз Микола Іванович вийшов на лавочку, аби сина виглядати, а його нема та й нема. Глибоко в душі він усвідомлював, що марно чогось чекає, але продовжував сидіти.

А тут ще й проблем купа. Скоро зима, а дім отоплювати немає чим, дрова нині дорогі, та й колоти їх немає кому. Із однієї пенсії не особливо на щось назбираєш. Доведеться якось викручуватись.

Не раз він навіть натякав синові по телефону про те, що потребує допомоги, але той лише вдавав, ніби це все не до нього говориться. Напевно, погано він виховав сина, якщо зараз пожинає ось таку його поведінку, ставлення.

Ось єдине, що залишається це сидіти і чекати. А чого чекати? Мабуть, якогось дива.

Оцените статью
Коли Микола постарів, то усвідомив, що погано виховав сина, якщо той не відгукується на його прохання