Ця історія кожен раз дивує мене та перевертає світ з ніг на голову.
Автослюсар ніяк не міг знайти роботу протягом довгого періоду часу. І раптом натрапив на пропозицію, яка на сто відсотків йому підходила. Він відразу надіслав резюме із надією, що його таки запросять на цю вакансію. І ось все ж за кілька днів його покликали на співбесіду.
Та ніч перед вирішальним днем була просто нестерпною. Чоловік не міг знайти собі місця, вже і овечок рахував, а заснути ніяк не виходило. З самого ранку він пішов до ванної кімнати, помився, поголився, привів себе до ладу і головне, що одягнув свій святковий костюм. Вийшов із квартири значно раніше, ніж потрібно було.
Він довго чекав на свою маршрутку, але недалеко побачив якийсь автомобіль, що зупинився, а завестись уже не міг. З машини вийшов старший чоловік, він обходив її кругом декілька разів, але причину знайти так і не зміг. Тому Микола вирішив піти та допомогти незнайомцю.
Звичайно, йому вдалось все полагодити, щоправда, витратив він тридцять хвилин і добряче замастився.
Водій був враженим, і звісно, запитав, яким чином він може віддячити своєму рятівнику. Та Коля відповів, що йому нічого не потрібно, він не любить допомагати з якоюсь вигодою. Він розповів, що поспішає на співбесіду і, схоже, уже на неї запізнився. Тому не було сенсу їхати уже туди. Проте незнайомець переконав, що спробувати таки варто.
Коли Микола приїхав до місця призначення, то біля кабінету уже було багато людей. Всі вони були гарно одягнені, охайні, молоді та веселі. А от чоловік відчував себе безхатьком, бо весь був у машинному мастилі. Він вже тоді зрозумів, що шансів отримати цю посаду у нього немає. Але вертатись та тікати було б ще більш соромно. Тому він і залишився. От добре тільки, що і керівник запізнився і не знав, що Микола ще й не пунктуальний.
Коли роботодавець таки приїхав, то почав викликати до себе всіх по черзі. Всі вони виходили звідти, як крижаною водою облиті. Микола і геть втратив надію. Для чого йому туди іти і тільки негатив вислуховувати?
Але коли він увійшов до кабінету і побачив того старшого чоловіка, якому лагодив автомобіль на зупинці, то мало свідомість не втратив. Це ж треба такий збіг. Ніколи б у житті він не повірив, що такі випадки бувають. А тим паче з ним.
– Я прошу вибачення за те, що змусив вас чекати. Думаю, навіть казати не треба, що ви прийняті на роботу. І впевнений, що не прогадаю із таким вибором – сказав він і Микола не зміг приховати свою посмішку.
