Ми з дружиною стали батьками чудової донечки Іринки. Коли доньці виповнилося пів року, дружина призналася мені, що дитина може бути не від мене.
Я це раніше не підозрював, бо ми з дружиною кохаємо одне одного і дитину цю ми дуже чекали, а тепер, я й не знаю, що робити.
А вся річ в тому, що перед тим, як дізнатися про вагітність, ми з Юлею дуже посварилися, вже готові були на розлучення подавати. Ми близько місяця жили окремо й не спілкувалися. Але я й не думав, що Юля за цей короткий час, ще поки ми офіційно одружені, буде з кимось стосунки будувати. А потім Юля подзвонила мені, сказала, що в нас буде дитина і я без роздумів та сумнівів примчався до неї.
Завдяки дитині ми знову стали близькі, такі, як раніше, і я зрозумів, за що покохав свою Юлю. Але ця звістка просто вбила мене, перевернула з ніг на голову все наше життя.
Коли я запитав Юлю, як це сталося, хто він і чому вона мені раніше не сказала, дружина почала розповідати мені все, що трапилося в її житті за цей короткий період, поки ми були не разом.
Виявилося, що в той день, коли ми посварилися, Юля зустрілася з подругами. Вони її довго розраджували, а потім поїхали в бар і напилися. Там все й відбулося. Юлю познайомили з якимось чоловіком і, оскільки, вони обоє були в стані алкогольного сп’яніння, все сталося на п’яну голову. З тим мужчиною вони більше не зустрічалися, вона й не пам’ятає, як його звати. А раніше не розповіла, бо була вагітна, а вагітним хвилюватися не можна. Мовляв, якби я дізнався все одразу, почався б скандал і я б її покинув саму. Потім Юля ще додала, що вона тільки припускає, що я не батько, але чи це точно, потрібно вияснити.
І ось скажіть, як на це реагувати? Навіть, якщо донечка буде моя, дружина мені все одно зрадила з першим зустрічними! Як я можу далі їй довіряти та виховувати з нею дитину? Але й Іринку я дуже люблю й своєю донечкою вважаю, що б там хто не говорив.
Словом, я не знаю, що мені робити… Як би це смішно не звучало, але я боюся робити тест ДНК, боюся, що Іринка буде не моєю донькою, боюся, як зміниться наше життя після цього. Все тільки-тільки стало на свої місця, налагодилося і раптом така ситуація. Всього б цього не сталося, якби ми тоді не посварилися через якусь дурницю!
Юля мовчить і тільки спостерігає за мною. Каже, що зрозуміє мене, якщо я подам на розлучення, бо такого, що вона вчинила, пробачити не можна. А я не знаю, чи хочу цього розлучення. І не впевнений, чи вистачить мені сил пробачити дружині, закрити на все очі й вдавати, що нічого не трапилося.
