З Надією Петрівною я познайомилася, коли перший день прийшла на роботу. На вигляд інтелігентна жінка. Я думала, що вона начальниця в нашому відділі, але ні, простий бухгалтер. З самого початку у нас із нею склалися довірчі відносини. Тому коли вона почала говорити про свого дорослого сина, я слухала уважно. Надія Петрівна з ніжністю розповідала який син у неї самостійний. Ось тільки одне її турбує. Немає в нього постійної дівчини. А років уже двадцять п’ять.
З часом Надія Петрівна запропонувала мені познайомитися з Владом, її сином. Як я зрозуміла, вона не проти звести нас разом. Я над її витівкою сміялася, та все ж таки погодилася познайомитися. На моє здивування, Влад дуже видний чоловік. Не розумію, чому він дотепер не знайшов собі гідну дівчину. Коли ми сиділи з ним у кафе, помітила, які погляди на нього кидають жінки. А його мама намагається знайти йому наречену.
На мій подив, чим далі ми спілкувалися з Владом, тим більше закохувалися один в одного. Через два роки наших зустрічей, повідомили, що маємо намір одружитися. Надія Петрівна не приховувала своєї радості. Вона так мріяла бачити свого сина одруженим. До того ж відразу почала говорити про онуків. Ми з Владом тільки посміхалися. Куди його мама поспішає? Ми ще самі не планували сімейного життя, а нам дають вказівки. Але ті вказівки приємні.
Коли ми одружилися і я стала повноправним членом сім’ї, то помітила, що Надія Петрівна не любить стояти на кухні. Вона говорить, що варила їсти, коли Влад виростав. Наразі всі дорослі, і її страви не мають тієї важливості, що раніше. Тим більше, що вони обоє заробляють, мають можливість харчуватися на свій розсуд. Надія Петрівна вечорами п’є чай, а Влад не часто бував вдома, тому готувати приходилося лише на вихідних.
Я радію, що в мене така сучасна свекруха. Коли одружилися з Владом, то любимо більше насолоджуватися один одним, чим те, щоб я вечір стояла біля плити. Про це чоловік сказав мені з перших днів нашого спільного життя. Так що коли захочемо домашньої страви, у вихідних разом із чоловіком стаємо на кухні, готуємо. Щодо цього я йому вдячна, не сидить і не чекає, поки щось приготую, а стає і допомагає.
Мої подруги, коли приходять у гості й бачать що ми разом стаємо і готуємо, говорять, що заздрять мені. І ще тому, що Надія Петрівна до всього ставляться з розумінням. І що мені пощастило. А я цьому завдячую своїй любій свекрусі. Знаю, що такі відносини доволі рідкісні, але в нас так.
