В той день з роботи я поверталась доволі пізно. І мене радував факт, що іти недалеко, оскільки транспорт уже не їздив. Надто довго я працювала, а потім ще ходила по магазинах. Тепер доводиться нести важкі пакети та підійматись на міст в таку сиру туманну погоду.
Як тільки моя нога ступила на міст, то вдалині я помітила силует жінки, що пильно вдивлялась у крижану воду. Річка, звичайно, ще не замерзла, бо тільки перші дні морозів, а там сильна течія. По моєму тілу пробігся холод, коли дійшло, що жінка, можливо, планує стрибнути униз. Тому до неї пересуватись я стала швидше.
Коли опинилась зовсім близько, то побачила, що незнайомка захлинається своїми слізьми. Бігом я викинула свої покупки та відтягнула за руку дівчину.
– Ти геть з глузду з’їхала? Що б там не сталось, воно не варте цього.
Тоді дівчина розповіла мені свою історію. Як виявилось, чоловік майже відразу після весілля зрадив їй з найкращою подругою. Вона побачила їх разом у цей вечір в своєму ж ліжку і відразу прибігла сюди.
Чесно сказати, то мені аж легше стало, що дівчина страждає не через щось більш серйозне. Хіба ж це проблема? Я привела приклад зі свого життя, де чоловік зраджує на постійній основі і тільки те й робить, що присягається, що більше такого ніколи не буде. Більш того, мій Павло ніде не працює, сидить на моїй шиї та ще й випивати почав.
Потім поділилась проблемними стосунками із донькою, яка постійно мене у чомусь звинувачує та влаштовує сварки на рівному місці. А вишенькою на торті стали моя ненависть до роботи, на яку я ходжу, як на каторгу.
Ірина (так вона представилась) поглянула на мене широкими очима, а потім відповіла:
– Так, дійсно, мої проблеми в порівнянні з Вашими просто пил. Виявилось, у людей буває і гірше.
Після цього її висновку мені стало так недобре. Я чітко усвідомила, що не живу, а виживаю. Невже мені треба постояти по той бік поручня? Від дурних думок відволікла мене нова знайома. Вона запропонувала випити кави. А я була й не проти. Все одно вдома ніхто не чекає та не шукає.
