Шкільні роки промайнули дуже швидко. Багато однокласників залишились у нашому місті, деякі поїхали шукати щастя в інші міста, дехто рвонув у столицю. А останнім часом багато з них заробляють гроші на життя за кордоном.
Оскільки я була старостою класу, то і зустріч організовувала теж я. 15 років після закінчення школи – це саме той період, який показує, хто є хто. Мені вдалося знайти контакти усіх однокласників. Багато з них не мали можливості зустрітися, але основна частина класу підтвердила свою присутність.
Найбільше мене цікавила доля мого товариша Паші. Ми з ним жили в одному під’їзді, тому завжди ходили в школу і зі школи разом. Він був хорошим, але дуже сором’язливим. Мама виховувала його та ще двох братів самотужки, тому він, як найменший з них, носив одяг старших хлопчиків. Через це однокласники часто над ним глузували.
Після 11 класу він виїхав в невідомому напрямку, а через декілька років забрав до себе і матір. До речі, через неї я й знайшла номер телефону Паші. Коли я до нього зателефонувала, він подякував за запрошення та обіцяв приїхати.
Вже всі були в зборі, але Паші так і не було. Я трішки засмутився, адже саме його хотіла побачити найбільше. Друг дитинства все-таки. Аж тут до ресторану увійшов статний мужчина в красивому костюмі й направився до нашого столика. Ми не відразу впізнали нашого Пашку. Тепер він виглядав зовсім по іншому.
Кожен із нас розповідав про те, як склалося життя. У декого з мужчин був власний бізнес, а однокласниці вихвалялися своїм сімейним бізнесом, чи чоловіком-підприємцем. Коли черга дійшла до Паші, всі заворожено дивилися на нього та чекали його історію.
– Я маю власне туристичне агентство, та декілька готелів у нашому місті. Дуже важко розвивати ці два напрямки одночасно, тому ми з дружиною розділилися в управлінні. Вона любить подорожувати, тому контролює роботу туристичного агентства, а я керую готелями. Якщо хтось із вас колись буде в нашому місті, телефонуйте. Без проблем зможете зупинитись в одному з моїх готелів за рахунок закладу. З туризмом теж допоможемо. Безкоштовно, звичайно, не вдасться відпочити, але витрати будуть мінімальні. Я обіцяю.
Всі були шоковані розповіддю Паші. Довго він не затримався, бо мав ще ділову зустріч у місті свого дитинства. Чоловік вів переговори з приводу інвестування якогось проєкту у нашому місті.
Я бачила, якими заздрісними поглядами провели Пашу інші однокласники. Дівчата ж готові були кинутись йому на шию, не зважаючи на обручку на його пальці. Сподіваюсь, що його переговори пройдуть успішно, й він частенько буватиме в нашому місті. Дуже хочеться поговорити з ним віч-на-віч, згадати наше дитинство. Ось так із бідняків виростають заможні чоловіки.
