Коли принесли близнючок годувати, я заkричала, що не бажаю їх бачити. Згодом, коли вже я збиралася написати вiдм _ову від дітей, до моєї палати зайшов Тарас Петрович

Я уже не пам’ятаю, як мене привезли в пологовий будинок. До свідомості прийшла лише в палаті. Я не могла зрозуміти де я і що тут роблю, але згодом пам’ять до мене почала повертатися. Після того, як я вирішила погладити живіт зрозуміла, що його немає. Це мене неабияк налякало, добре, що цей момент зайшла медсестра. Вона побачила, що я уже не сплю, сказала, що дівчатка народилися здорові.

Після того, як лікар мене погляне їх мені принесуть. Я стала дуже сильно хвилюватися тому, що не мала наміру їх бачити. Мене радував той факт, що вони здорові. Тепер у них є більше шансів знайти опікунів. Мені це діти непотрібні, адже я не маю куди з ними йти. У мене немає де жити та немає чоловіка. Двох дітей без чоловіка виховувати дуже складно.

Назара і вітром здуло, як тільки він почув про вагітність. Про свій намір написати відмову від дітей я сказала медсестрі. В той момент до палати зайшов лікар Тарас Петрович і почав мене переконувати не відмовлятися від дівчаток. Лікар почав здалеку, зробив комплімент своєму зовнішньому вигляду і сказав що у кожній ситуації можна знайти вихід. потім він запитав чи живі мої батьки, я сказала, що я їх ніколи не бачила, оскільки зростала в дитячому будинку і тепер мені немає куди йти. Тарас Петрович промовчав та кудись пішов, а я залишилась, не знаючи, що мені далі робити.

Коли принесли близнючок годувати, я закричала, що не бажаю їх бачити. Згодом, коли вже я збиралася написати відмову від дітей, в мою палацу зайшов Тарас Петрович. Він сказав, що поговорив своєю мамою і я можу поїхати жити до неї. Річ у тім, що мама лікаря давно проживає одна і скаржиться на те, що їй самотньо. Тарас Петрович поговорив з нею про те, чи згодна вона прийняти на з дівчатами на деякий час.

Чоловік переконував мене в тому, щоб я не відмовлялася від дітей тому, що буду все життя жалкувати про свій вчинок. Слова Тараса Петровича вселили у мене надію і я повірила, що у нас ще все може бути довго добре.

Сьогодні ми святкуємо 5 річницю нашого одруження з Тарасом, навколо столу бігають нарядно одягнені Віра та Надійка, мама Тараса накриває на стіл. Ось-ось має прийти мій чоловік та повести дівчаток в магазин по цукерки, а потім вони куплять великий святковий торт і ми будемо його усі разом їсти. Тамара Михайлівна зізнається, що коли вперше мене побачила, зрозуміла, що саме таку невістку хотіла б мати. Як добре що все склалося.

Оцените статью
Коли принесли близнючок годувати, я заkричала, що не бажаю їх бачити. Згодом, коли вже я збиралася написати вiдм _ову від дітей, до моєї палати зайшов Тарас Петрович