В інтернаті дуже хотіли позбутися від сестер Миронових, тому їх прийомним батькам не повідомили їх діагноз. Коли старша засмажила всіх голубів, яких зловила на подвір’ї, а молодша придушила цуценя – терпіння прийомних батьків закінчилось.
Прийомними батьками стали, коли дружині Надії Михайлівні було 50, а Віктору Семеновичу 55. Обоє творчі особистості. Люблять музику і живопис. Ходять постійно на виставки, на концерти. Вдома стоїть старий граммофон. Ще й досі слухають на ньому старі платівки.
Надія Михайлівна виросла у великій дружній сім’ї. Була наймолодшою і єдиною донькою. Багато років працювала в місцевому театрі. Була дуже успішною актрисою, відіграла багато вистав, їздила на гастролі. Зараз інколи її запрошують грати у виставах, але не так часто, як колись.
Згодом вони з Віктором Семеновичем купили дачу. Невеличкий будинок на дачному масиві недалеко від міста, посадили город і облаштували теплицю. Спільні діти вже повиростали, мають свої сім’ї, понароджували онуків.
Коли одружився молодший син, Надія Михайлівна все намагалася допомогти молодій сім’ї, телефонувала кожен день, давала поради, привозила обіди, давала гроші. На що син жорстко відповів: “Мамо, не потрібно, дякую, самі впораємось.” Надія Михайлівна спочатку сильно засмутилась, але, поговоривши з Віктором Семеновичем, зрозуміла, що син має рацію.
Тоді вони вирішили взяти дитину з дитячого будинку.
У них ще було вдосталь батьківської турботи і, оскільки рідним дітям вона вже була неактуальна, а дівати її кудись потрібно було, це рішення здавалося правильним. Адже он як вони добре впорались, яких хороших дітей виростили. Спочатку хотіли взяти хлопчика, років так 10-ти віком, але коли приїхали в дитячий будинок, в коридорі побачили зеленооку дівчинку.
Тоді Надія Михайлівна з Віктором Семеновичем взяли під опіку трьох дітей – 10-річного Максима і двох сестричок Миронових. Сестричкам було 8 і 4 роки. Коли вся компанія зібралася в невеличкій квартирі почалося справжнє пекло.
Старша Миронова руйнувала все, що траплялося на її шляху. В прямому значенні. Та ще й з Максимом билася.
Потім взялася за птахів. Камнями перебила половину дворових голубів, а потім розвела багаття і засмажила їх. Потім до напівсмерті побила дворову собаку. Ніякі розмови не допомагали. Віктор Семенович розповідав: “Я багато разів намагався з нею розмовляти. Спокійно, без криків, не сварив, намагався дізнатися чому вона це робить, а вона ніби не розуміла про що йдеться і казала, що вона цього не робила, а сама тим часом тримає в руці камінь”.
Вона була настільки сильною, що могла за 20 секунд дістати з колодязя ціле відро води – і це в свої 8 років.
Зі школи телефонували і жалілися, що дівчинка зламала стільці, пробила всі м’ячі і вибила двері. Говорили, що якщо вони її не заберуть з цієї школи, то від школи скоро взагалі нічого не залишиться. Останньою краплею, після якої прийомні батьки були змушені викликати спеціалістів, була смерть цуценяти. Його руками задушила молодша 4-річна Миронова, а потім вспорола живіт кухонним ножем.
Коли сестер забрали в психіатричне відділення, виявилось, що вони там стоять на обліку, а старшу кожен рік ложать в лікарню.
