Далеко не кожна молода сім’я у нашій державі може дозволити собі окреме житло одразу після весілля. У багатьох жінок є досвід проживання зі свекрухою. Ми не стали виключенням. У той час молодша сестра мого чоловікам поїхала на навчання в інше місто і ми могли пожити в її кімнаті. Ми обоє були студентами-випускниками. Щойно закінчивши університет, побралися та влаштувалися на роботу. Я заробляла небагато. У чоловіка була більша зарплатня.
Я приїжджа, до цього проживала у невеличкому містечку на Хмельниччині. Від свекрухи я часто чула колючі фрази у мою сторону, як от могла мене обізвати “селючкою”. Коли це чув чоловік, то завжди заступався за мене перед матір’ю.
Я бачила відкриту неприязнь до мене, але навіть рідного сина вона не обдаровувала любов’ю. Коли Руслан ще був малим його батьки розлучились. Займатися синовим вихованням вона не хотіла, тому відразу відправила його жити до бабусі з дідусем. А сама почала влаштовувати своє особисте життя. Згодом вийшла заміж, у шлюбі народила доньку. І їй остаточно стало не до Руслана. Так, мій чоловік залишився у селі з бабусею і дідусем, де жив, доки не подорослішав і не вступив до університету.
Молодшу доньку Яну вона обожнювала. Коли ми тільки переїхали до неї, свекруха одразу попередила – донька повернеться з навчання, ми мусимо з’їхати з її квартири. Я не могла дочекатися цього моменту. Через вагітність мене мучив сильний токсикоз. Але свекруха на це не зважала, вона продовжувала звалювати на мене усі побутові справи та псувати мені нерви.
Щойно Яна повернулася з навчання, ми переїхали на орендовану квартиру. Нарешті я змогла відновити душевну рівновагу. Світлана Ігорівна була не частою гостею у нашому домі.
Молодша донька Яна, замість того, щоб вивчившись знайти роботу, почала волочитися з чоловіками, часто приходила додому напідпитку. А коли завагітніла, привела додому майбутнього зятя, заявивши, що то її наречений і вони житимуть тут разом. Не дивлячись на становище майбутньої дружини, цей майбутній татусь не став відмовлятись від шкідливих звичок, цигарка була постійно в руках.
Життя моєї свекрухи змінилось докорінно. Вона стільки часу знущалася з мене, а тепер виходить, що знущаються з неї. Траплялися такі скандали, що сусіди навіть декілька разів поліцію викликали.
Через шість років ми змогли придбати власну квартиру. Життя пішло на покращення. Ми вирішили, що зараз найкращий час планувати другу вагітність, щоб у нашої донечки був молодший братик чи сестричка. Зі свекрухою ми майже не спілкувалися, хоч це було для мого чоловіка дуже непросто.
За ці роки Світлана Ігорівна дуже змарніла, часто нездужала. Одного дня зателефонувала Яна з проханням, щоб ми забрали маму до себе, забувши усі минулі образи. Молодша сестра трохи доглядала матір, тепер черга старшого. Та я нічого забувати не збиралася, і чоловікові сказала прямо – ноги її в нашій квартирі не буде.
Довелося свекрусі поселитись у свого молодшого брата в селі, де вона і доживала решту життя, за багато кілометрів від онуків та власних дітей.
Який висновок можна зробити з цієї історій? Все просто – стався до людей так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Людське ставлення та повагу ніхто не скасовував. Невістка ніколи не замінить рідну дитину, але це не означає, що її треба принижувати й гнобити. Вона теж чиясь донька, і їй не чужі людські почуття. Я сама тепер теща, але однаково люблю своїх дітей та внуків.
