Мій син ніколи мене не слухався й робив все так, як йому заманеться. Особливо це проявилося в період, коли йому виповнилося 17 років. Так склалося, що тоді від мене пішов чоловік. Роман залишився без тата, без чоловічої поради. На жаль, як би я не старалася, але не змогла стати для нього і батьком, і матір’ю. Я пропадала на роботі й часу на спілкування зі свою дитиною у мене не було. Я повністю втратила контроль над ним.
Роман став пропадати по ночах, завів сумнівних друзів. Одного разу він вкотре повернувся додому над ранок. Я тоді не спала всю ніч, гризлася, де він пропав. Але йому було байдуже, що мама переживає! Ми почали сильно сваритися і я сказала, що він невдячний син і я його більше не хочу бачити.
Роман глянув на мене так, як раніше не дивився. А потім забіг у свою кімнату, взяв свій рюкзак і сказав, що я більше його не побачу.
Як тільки він вийшов, гримнувши дверима, я зрозуміла всю серйозність того, що натворила. Я побігла за Романом, але не наздогнала. Коли син не повернувся того дня, я забила на сполох і звернулася в поліцію. Але там мене й слухати не стали, бо Роман був вже повнолітнім. Мені сказали — погуляє і повернеться.
Я почала обдзвонювати всіх його друзів. Ніхто не знав, де він. Але наступного дня син прислав мені повідомлення: “Не шукай мене. Я поїхав в інше місто”.
Я була в розпачі. Син не хотів повертатися і я налякалася, що більше ніколи його не побачу. Скільки б я йому не дзвонила, він не піднімав слухавку. Цілий місяць я жила, як на голках. Захворіла на нервову недугу й потрапила в лікарню.
Його близький друг Андрій підтримував зв’язок з Романом. Він бачив, як я мучуся й час від часу дзвонив мені, щоб сказати, що з Романом все добре, він працює й орендує квартиру.
Я написала в соціальних мережах пост про свого Романа і прикріпила його фото. Таким чином сподівалася, що син побачить це й прочитає, як я шкодую про те, що сказала.
Цей спосіб виявився дієвим. Вже через кілька тижнів Роман з’явився вдома і не сам, а з дівчиною. Сказав подякувати їй, бо він сам ніколи б не наважився знову переступити поріг нашого будинку. Іра побачила мій “крик душі”, взяла Романа за руку й привезла до мене.
Я плакала й обіймала його, але Роман був холодний щодо мене. Він був ображений і я його розумію. Я була неправа, що наговорила йому таких слів, але він зрозуміє мене, коли в нього теж будуть діти. Я просто дуже хвилююся за нього, боюся, що можу його втратити, ось і все.
