”Kоли ти вже заберешся в своє село і даси нам спокійно пожити?”

Я жила з батьками в селі, їм подобався неспішний темп життя без поспіху, тим більше вони заробляли достатньо грошей, та збудували великий будинок і мені було там зручно жити все подобалося, але настав час навчатися. В місті у нас жила мати батька, і вона радісно прийняла мене до себе на квартиру. Мені подобалося жити з бабусею вона завжди готувала смачно їсти, та і я час від часу готував мені це подобалося. Часто до мене в гості приходив мій друг Олег. Він був хоч і на два роки молодше мене але це не було проблемою

І так пролітали мої студентські роки, я навіть не встиг зрозуміти як я вже закінчив навчання, але поряд з цією радісною новиною була дуже сумна подія бабуся покинула цей світ. Та виявилося, що вона заповіла квартиру мені. 

Надалі я залишився сам в квартирі та мені було трохи сумно самому бо я звик тут бути з бабусею.

Одного разу до мене прибіг Олег весь на нервах не міг пояснити що трапилося, спочатку я подумав що щось стало на навчанні і він прийшов питати поради, але як тільки заспокоївся повідав мені історію. 

Він почав недавно зустрічатися з дівчиною, так от вони про зустрічались не довго але так вийшло що вона завагітніла. І він не знає, що робити. Не має де жити батьки його вигнали бо він хоче одружитися. 

Я вирішив піти йому на зустріч та запропонував пожити в мене поки він зможе вирішити ситуацію.

Так він живе в мене  і в виявилося що він буде жити не сам, а зі своєю дівчиною. Я був не проти цього, але одного разу мене шокували її слова: ” коли ти вже заберешся в своє село і даш нам спокійно пожити?”

Я цього терпіти не став, та сказав що вони мають день щоб з’їхати з квартири, дружба дружбою, але це вже занадто. Вона відчула себе власником не у своїй квартирі.

Оцените статью
”Kоли ти вже заберешся в своє село і даси нам спокійно пожити?”