Коли Вероніка побачила в автобусі Сергія, то була впевнена, що він, як і колись, буде бігати за нею та ноги цілувати. Та в очах чоловіка читалась лише пустота.

Вероніка їхала у автобусі, як раптом побачила, що на одній із зупинок зайшов знайомий чоловік. Так, це був Сергій. Просунулась вона ближче до проходу і смикнула чоловіка за курточку.

– Привіт, Сергію! Це я, Вероніка, упізнав?

– Привіт, та звичайно. Як можна не впізнати?

– Та ти теж зовсім не змінився за ці п’ять років.

– А ти як сама? Як справи? Куди їдеш?

– Та я нормально, сама в столиці, оце приїжджала батьків провідати. Вже завтра буду їхати назад. В тебе що нового? Є сім’я, діти?

– Ой, все, мені виходити. Пока!

Ніка довго вдивлялась у спину чоловіка. Це ж треба, як все змінюється. Раніше Сергій все віддав би, аби бути поряд із нею, а тепер такий байдужий та холодний. Вона повірити не могла, що їхня зустріч відбудеться саме так. Чомусь дівчині увижалось, що в чоловіка досі залишились почуття, що він зможе пробачити їй ту зраду та знову захоче спілкуватися. Але бачимо, що це все вона сама собі надумала.

Сергій же вийшов із маршрутки на три зупинки раніше. Тепер доведеться до роботи пішки йти. Він стільки років прокручував у голові цю зустріч, репетирував, що скаже. А коли все сталось ось так зненацька, то забув навіть як його звуть. Але, мабуть, воно і на краще, що він просто вийшов, бо в голові від спогадів почало стукати, серце закололо від болю і в такому стані можна наговорити аж надто багато зайвого.

Та й про що їм зараз говорити? Вероніці він все пробачив та бажав найкращого. Але точно не з ним. Як добре, що чотири роки тому на його шляху зустрілась Оксана, яка змогла втішити, зібрати серце по шматочкам і склеїти. З нею він по-справжньому щасливий.

Оцените статью
Коли Вероніка побачила в автобусі Сергія, то була впевнена, що він, як і колись, буде бігати за нею та ноги цілувати. Та в очах чоловіка читалась лише пустота.