Коли я була вагітною, то усі мої родичі догоджали мені і берегли мене. Я майже нічого не робила, бо вони не хотіли, щоб я стомлювалась. Я гуляла в парку, багато відпочивала і їла овочі та фрукти.
А після народження дитини усе змінилось. Минуло декілька тижнів і я маю готувати їжу на всіх, прибирати і прати за всіма. А ще у мене маленька дитина за якою я маю дивитись. Я не встигаю це все робити.
Мати сказала, що буде дивитись за онучкою поки я виконуватиму домашню роботу. А ще є мій чоловік і він може мені допомогти.
Будинок у нас великий і щоб пропилососити усі кімнати мені потрібно більше півтори години. А потім я маю помити підлогу.
На обід мені потрібно готувати велику каструлю супу. У нас велика сім’я: дідусь, бабуся, батько, матір, я, чоловік, мій брат, невістка і четверо племінників. Дванадцять голодних людей. Готувати на них всі мені доводиться кожний день, бо невістка знову вагітна, а моя мати погано почувається.
До супу потрібно приготувати другу страву і солодке. Сьогодні я буду варити картоплю, смажити котлети і робити салат з пекінської капусти. Це ще додатково дві з половиною години. А потім я йду до дитини. Я дуже стомлена, а вночі ще потрібно колисати донечку.
Коли я це все зробила, то подивилась до кімнати. Моя донечка ще спала, а моя мати читала газету. Я пішла до кухні і помила посуд, а потім включила пральну машину.
Я не розумію чому мої родичі не розуміють, що у мене маленька дитина і я не можу робити усю домашню роботу сама.
