Коли я дивлюсь на Андрія, то розумію, що саме він мав стати моїм сином. Я радий, що два роки тому ми з дружиною всиновили його

Два роки тому ми з дружиною узяли усі необхідні речі для нашого сина і поїхали його забирати. Я запам’ятав цей день, бо він змінив моє життя назавжди.

Через сорок хвилин ми були у дитячому будинку. Ми не могли повірити, що сьогодні здійснилась наша мрія, адже ми так довго чекали на дитину. Ми два місяці кожного дня їздили у дитячий будинок, щоб побачитись з нашим сином. А ще багато часу зайняло оформлення опікунства. Але тепер ми найщасливіші люди на землі.

Який він маленький і гарненький. Я спочатку боявся брати його на руки. Зараз коли я біля нього я уявляю, що колись він підросте і ми разом з ним буде ходити на риболовлю і він допомагатиме мені ремонтувати машину.

Ми дуже щасливі, що у нас з’явився син. Ми дуже довго чекали на нього і ось нарешті він їде до нас додому. Колись ми розповімо йому, що ми не рідні його батьки, але до цього моменту будемо виховувати його, любити і турбуватися про нього.

Декілька років тому ми вдочерили дочку і я до неї звикав чотири місяці, а до сина я звик за декілька днів. Я відчуваю, що він став для мене рідним. Я дивуюсь матерям, які залишають своїх дітей? Я думаю, що для них це рішення є непростим. Я вважаю, що навіть коли матері залишають своїх дітей, то не перестають думати про них. Якщо вони могли їх залишити, то б ніколи не відмовились від своїх дітей.

Коли я дивлюсь на Андрія, то розумію, що саме він мав стати моїм сином. Він навіть трішки схожий на мене.

Бути батьком – це неймовірне відчуття. Я відчуваю себе найщасливішою людиною у світі.

Оцените статью
Коли я дивлюсь на Андрія, то розумію, що саме він мав стати моїм сином. Я радий, що два роки тому ми з дружиною всиновили його