Я не розумію як так сталося, але я ближче до сорока років почала звертати увагу на себе. В мене чоловік і двоє дітей. Діти виросли, навчаються в університеті. Ми з чоловіком удвох вдома. А я, як і раніше намагаюся робити все для чоловіка і дітей. Про себе взагалі не думала. Та одна моя подруга навела мене на роздуми. Чому ми, жінки, про себе думаємо в останню чергу. Всі домашні до цього звикли.
Коли я почала більше уваги приділяти собі, незадоволення зі сторони чоловіка і дітей відчула відразу. Але не зупинилася. Я хочу жити так, як вважаю правильним. Більше не підлаштовуватися під своїх домашніх. Спочатку зайнялася вранішньою пробіжкою. Незадоволення від чоловіка. А сніданок? Я у відповідь, мов чайник в силах підняти, набрати води й закип’ятити. Бутерброди в холодильнику. З часом чоловік звик готувати собі сам.
Потім салон краси. Дорого, так, але ж я одна така. Звикли. Далі, вечірні прогулянки. Ця процедура подобається всім. З чоловіком увечері гуляємо кожного дня, а коли діти вдома, вони з нами. Те, що я відпочиваю, в моїй сім’ї більше нікого не дивує. Мамі, тобто мені, то потрібно. Самі наготують на стіл, мене кличуть обідати. І ще, на ніч п’ю стакан води, не вечеряю. Наразі почуваюся дуже добре, і мене більше поважають.
