Декілька років тому мій син одружився зі своєю одногрупницею. Коли він тільки переїхав вчитися до столиці, то прямо таки був у захваті від того ритму життя, вважав Київ містом своєї мрії. Хоча і жив він тоді у гуртожитку.
Потім їхні стосунки із дівчиною вийшли на новий рівень та вони вирішили орендувати спільну квартиру. А ще через рік і взагалі одружилися. Мене Діма не питав порад, та я й не хотіла пхати носа, адже це його життя і його помилки, нехай сам вирішує, як жити далі.
З його обраницею ми бачились лише два рази. Спочатку на Різдвяні свята, коли син привів її знайомитись після того, як зробив пропозицію. А другий раз взагалі на весіллі. Загалом, дівчина не викликала у мене прямо таки негативних емоцій, але і симпатії я не відчувала.
Місяць тому я вирішила вперше приїхати у гості до дітей. Приготувалась до цього серйозно. Назбирала цілу сумку домашній закруток, у сестри взяла меду із пасіки, у матері в селі м’яса та сала із власно вирощеної худоби. Бачили б ви, з якими торбами я сунулась у той потяг.
На вокзалі мене зустрів син, який саме мав вихідний день. Невістка в той час була на роботі, тож ми двоє попрямували до їхньої квартири. Вистачило мені тільки двері відчинити, щоб зрозуміти, у якому безладі вони живуть. Діти ж прекрасно знали, що я приїду, невже не можна було прибрати? Чи це так уже виглядає їхня чистота? Коли відкрила ще й холодильник, то була шокована. Крім декількох яблук та йогурту там нічого не було.
З побаченого мені стало зрозуміло, чому син такий худенький. Тому я стала та почала готувати якусь вечерю із того, що сама привезла із села. Невістка повернулась, тоді ми сіли за стіл та смачно поїли. Свого невдоволення я висловлювати не стала, але все ж було неприємно, що діти ось так приготувались до прийому гості. Навіть образливо, що мене тут не чекали.
