Дуже часто до мене по допомогу звертається мама моєї дружини. Я завжди допомагаю, чим можу і стараюсь підтримати, але ж часто зараз їжджу на заробітки і тому вдома буваю рідко. За кордоном я працюю два місяці, тоді на місяць їду додому, і потім знову їду, ось так по колу.
Коли я приїжджаю до сім’ї, то хочу якнайбільше часу побути із дружиною, приділити їй увагу. Але кожного разу нашу сімейну ідилію перериває теща, яка приходить і забирає мене у село, аби поробити там всю роботу, що накопичилась.
Віра Степанівна сама проживає у великій хаті в селі. Там постійно ціла купа роботи і в першу чергу щось ремонтувати у самому будинку. Крім того, жінка має багато соток городу, який протягом усього року потребує догляду та обробки.
Не раз ми говорили на цю тему і з Альоною пропонували тещі продати своє житло, натомість купити маленьку квартирку в нашому місті. Але вона і слухати нас не хоче. Жінка каже, що все життя прожила там, там і віку доживати буде. З цією хатою пов’язано дуже багато спогадів.
Постійно Віра Степанівна телефонує і кличе мене із Альоною допомогти. Ми кожного разу погоджуємось і поспішаємо по першому ж зову. Часто залишаємось у селі на цілий тиждень. З нами ще, буває, і брат дружини приїжджає, але не спішить щось там робити. Дружина вважає, що поки він працює розумово, тобто вчиться в університеті, то фізичною працею його завалювати не потрібно. Ми ж обоє на роботах, тому і тут потрудитись не завадить.
Мене це аж дратує. А що у нас найбільше часу? Жодного разу теща не попросила допомоги у свого сина, хоча він постійно тільки байдики б’є. Як щось станеться, так відразу до зятька набирає. А коли мене немає, то терпляче чекає мого приїзду.
А от Володі жінка передає консервацію, продукти зі свого городу, гроші. Нам ніхто нічого не дає, бо ми «працюємо, і самі можемо це все купити в супермаркеті».
Позавчора я знову приїхав з Польщі і не встиг переступити поріг квартири, як отримав дзвінок від Віри Степанівни. Вона просила терміново приїхати і зайнятись ремонтом горища. Я був і так втомлений з дороги, а тут ще такі заявки. Хоч би раз мене зустріли спокійно і ми могли б з Альоною на якийсь заслужений відпочинок з’їздити.
От тепер реально поїдемо у гори, а теща нехай свого сина просить про допомогу. Досить йому у всіх на шиї сидіти.
