Не так давно я став випускником медичного коледжу. Але та практика на останньому курсі буде в моїй пам’яті завжди. Направили мене та одногрупників до місцевого будинку для літніх людей. Сказати по правді, я не був у захваті від такого, як і всі мої колеги по практиці. Але потім виявилось, що старші люди можуть бути такими веселими та кумедними, яким дехто не буває у свої 18.
Коли я сидів у великому залі, то вдягнув навушники, аби не заважати всім навколо поки слухаю електронну книгу. Та вона відтворювалась не дуже голосно, тому мені випало почути одну цікаву розмову:
– Точно він нічого не чує?
– Та точно, глянь же сам, що в навушниках сидить, щось слухає.
На цьому моменті мені уже стало цікаво, тож уваги не привертав, аби почути до кінця.
– А точно мою відсутність ніхто не помітить?
– Та нормально усе буде. Чого ти починаєш? Зараз покажу тобі, де можна пролізти через той паркан і ти вийдеш без найменшого звуку. А тут якщо хтось причепиться, то скажу просто, що ти на масажі.
– Ех, я просто не знаю, чи то можна в моєму віці на побачення втікати. Вже ж давно не шістнадцять. Відчуваю себе підлітком, який протестує батькам і через вікна від них на гулянки втікає. А якщо мене спіймають, що тоді?
– Ну спіймають, то спіймають. Ти ж стара людина, скажеш, що не пам’ятаєш, чому туди поліз. Головне тупий вираз обличчя зробити і зайвих питань не буде. Ну єдине, що може бути – наступні кілька днів будуть за тобою слідкувати. Але ж цей час перетерпіти можна, а далі знову живи як хочеш.
– Добре, тоді треба квіток знайти. Як я можу до неї з порожніми руками з’явитися?
– Тобі мало квітників? Станеш біля якогось магазину та й нарвеш. А ні, то біля приватних будинків їх купа.
Після почутого у мене посмішка самовільно виривалась на обличчя. Я не міг повірити, що ось такий діалог може бути між 75-річними чоловіками. Інколи старі люди поводять себе як дітки, але мене це навіть тішить.
Не міг я пропустити почутий момент, тому до чоловіків обізвався і запропонував допомогу, аби Микола Іванович через паркани із дротом не перелазив.
