Зі мною та моєю дружиною Наталею живе її син Назар від попереднього шлюбу. Точніше кажучи, 50/50 – половину часу з моєю дружиною, половину часу зі своїм батьком.
Моя дружина дуже любить свого сина, купує йому все, що він забажає, ходить з ним в кіно, на гуртки. Я її підтримую і радий, що вона така хороша мама. А її син виростає хорошою людиною. Та ще й з батьком дозволяє йому бачитися не так, як інші батьки, які після розлучення ніяк не можуть поділити дитину.
Зараз ми чекаємо на поповнення в сім’ї і я радію, що вона й до нашої дитини буде так добре ставитися.
На перший погляд, все добре, але декілька разів відбувалися події, які мені не дуже подобаються: я приходив з роботи та у нас вдома був колишній чоловік Наталі. Першого разу він мене повністю проігнорував. Лише поглянув в мою сторону, попрощався з сином – та вийшов із нашого дому. Він не привітався і не попрощався зі мною. Наступного разу він буркнув собі щось під ніс схоже на привітання. А тоді спокійно продовжував сидіти з сином на кухні. Лише через годину пішов.
Мені було некомфортно в цей час знаходитись з ним на одній території. Непокоїло те, що він поводить себе, як у себе вдома. З ним я ніколи не спілкувався. Коли підходить його черга бути з Назаром, то дружина завжди вдома. Тоді він приходить до нас, забирає сина, а я в той час знаходжуся в кімнаті та навіть не виходжу. Він дуже неприємна людина і Наталя з ним непросто розійшлася.
Якось я спробував поговорити з дружиною на цю тему. Вона мене уважно вислухала, сказала, що розуміє мене, але заборонити колишньому чоловіку бачитися з сином вона не може. Син може спілкуватися з батьком коли захоче. Та я ж не проти. Але чому це потрібно робити на нашій території? Вони ж і так багато часу проводять разом. Хай тоді зустрічаються десь на нейтральній території, хай забирає його зі школи, наприклад, і йдуть в кафе чи кіно.
Я зовсім не хочу розмовляти з тим чоловіком. Навіть моя дружина теж не бажає з ним спілкуватися. А говорити 10-річному хлопцю щось я вважаю недоцільним, бо він ще малий. Ми тільки нещодавно знайшли спільну мову, навіть подружилися.
Як він почне до мене відноситися після того, як я йому скажу, що його рідному батьку більше не можна до нас приходити? Буду в його очах якимось деспотом.
Тим часом подібне повторюється все частіше і частіше. Не хочу вступати в суперечки, просто чекаю поки він піде, тоді виходжу з кімнати. Але всерівно приємного мало. Та і дружину в її стані хвилювати не хочу.
Як же пояснити батьку Назара, що це мій дім і йому тут знаходитися не можна, але так, щоб зберегти хороші стосунки з Назаром і не потурбувати дружину?
