З колишнім чоловіком ми розлучилися кілька років тому. Результатом нашого недовготривалого сімейного життя стало двоє дітей. Старша дочка, якій зараз дванадцять та син, який на два роки молодший. Розлучалися ми доволі складно. Річ у тому, що він не хотів платити аліментів. Розв’язати це питання ми змогли лише через суд, який зобов’язав його щомісяця сплачувати гроші на утримання дітей. Однак перші гроші я від нього побачила лише через пів року й знову лише завдяки рішенню суду.
З того часу ми з ним наче кіт з собакою. Не було ще жодної зустрічі, щоб вона не закінчилася сваркою. Місяць тому через карантин він залишився без роботи й зателефонував мені та сказав, що не буде платити жодних грошей. Я була шокована. Я розумію, що тебе звільнили, але що ти скажеш своїм дітям. Їх не цікавить, що карантин. Вони щодня хочуть їсти, мати новий одяг. Виплати від нього припинилися. Я знову збираю документи та подаю до суду. Як можна бути таким безвідповідальним. Це ж твої діти. Чому я повинна кожну копійку видирати з його рук з боєм та скандалами. Ти ж врешті решт чоловік та повинен відповідати за свої вчинки, а не шукати виправдань, щоб не платити гроші. Я не витрачаю їх на себе. Мало того, я ще й зі своєї зарплати докладаю, щоб забезпечити їм все потрібне.
