Нещодавно мені подзвонила сестра й спитала поради.
5 років тому вона вийшла заміж і через якийсь час на світ появилася донечка Василина. Молоді батьки відсвяткували хрестини на широку ногу, було багато родичів, друзів, колеги по роботі. Ігор, чоловік моєї сестри й щасливий батько, замовив ресторан, музикантів, фотографа, словом, виклався на повну.
Кожен прийшов з подарунком і щирими привітаннями. Прийшла й рідна сестра Ігоря — Олена, разом зі своєю сім’єю. Привезли з собою величезну коробку з бантом. Сестра знала, що там, бо Олена заздалегідь попередила, що подарує колиску для дитини.
Коли свято підійшло до завершення, всі роз’їхалися по домівках. Сестра з чоловіком зібрали всі дарунки й теж поїхали. Наступного дня дзвонить мені сестра й каже:
— Слухай, дарованому коневі в зуби не заглядають звісно, але Олена подарувала нам стару колиску, в якій її двоє дітей виросло. Колиска ще хороша, але ж їм теж її подарували, чи правильно це?
— Не приплітай сюди свої забобони! Тим більше, якщо колиска у хорошому стані, то радій тому, що маєш.
— Та я розумію, але…ну не знаю… Хоча, ти права, я себе накручую.
Після цього пройшло кілька років, я уже й забула за це і сестра теж. Як дитина виросла, вони колиску розібрали й на горище винесли. Адже ця колиска трьох дітей вибавила й, відповідно, втратила свій вигляд, а Василина її ще трішки доламала, погризла, словом, від подарунка мало що залишилося. Сестра її зберегла тільки, як пам’ятку, вона у мене любить все складати.
Але кілька днів тому подзвонила Олена й попросила повернути колиску, мовляв, якщо вони нею покористувалися й вона їм не потрібна, то нехай віддадуть назад, бо в їхній сім’ї буде поповнення.
Сестра такого аж ніяк не передбачила. Пояснила, що вона вже поламана. І щоб ви думали, Олена образилася. Принаймні сестра так думає, бо Олена почала скиглити, що це особлива річ, спогади про її дітей і як можна було її поламати, вони ж дали тільки покористуватися. Сестра сказала, що купить нову для майбутньої дитинки, на що Олена відповіла: “нову я собі можу сама купити!” й кинула слухавку.
Тепер сестричка подзвонила мені, щоб я їй щось порадила, а я й не знаю, що сказати. Хто ж знав, що Олена захоче назад подарунок забрати? Якщо річ для неї така цінна, то не дарувала б її нікому. Можна було нову колиску купити й не дарувати ту, що була у її дітей? А тепер моя сестра в дурному становищі.
