Доля моя склалася так, що у свої 17 років, я втратила обох батьків у автомобільній аварії. Бабуся, бувши тоді здоровою, стала моїм офіційним опікуном. Та я прийняла рішення, що житиму не з нею, а у своїй квартирі, де ми жили з батьками до трагедії.
Щойно закінчивши навчання у школі, я вступила до університету. Та залишившись сиротою, мусила перевестись на заочну форму навчання, адже потрібно було заробляти гроші, на щось жити. Бабуся допомагала, як могла. Проте я не хотіла зловживати її добротою.
Узявши на себе ношу відповідальності за саму себе, я влаштувалася у колцентр одного з мобільних операторів, а після чергування підробляла касиром у місцевому магазині. Звісно я дуже втомлювалась, такий режим був досить виснажливим, та я гордилась, що у свої 17, я не потребувала сторонньої матеріальної допомоги, це давало наснагу рухатись вперед.
Двічі на тиждень, у вихідні, я відвідувала бабусю, допомагала їй по дому у господарстві. За це вона була дуже вдячна, я завжди від неї їхала з повною торбою гостинців. Навіть коли я вмовляла її не давати мені такої кількості харчів, бабуся настоювала на своєму.
За днем день, за місяцем місяць, так і промайнуло декілька років. На роботі мене підвищили (до головного менеджера нашого офісу). Вже не потрібно було шукати підробітків, життя налагоджувалося. Грошей вистачало на все необхідне, а заощаджені кошти я відкладала на маленьку мрію – хоті купити власний автомобіль. Коли мені виповнилось 23 роки, я вже мала досить пристойну суму, тому вирішила придбати авто у кредит. Завдяки стабільним заробіткам і відкладеним коштам, я одразу змогла оплатити половину вартості машини.
З часу придбання автомобіля вже пройшло пів року. І тут, як на зло, справи мої погіршились. На жаль не стало моєї бабусі, а для організації похорону, я влізла у другий кредит. Після цього, так невчасно, втратила роботу. Нове стабільне місце роботи я відшукати не могла, доводилось знову займатись підробітками, та цих коштів критично не вистачало, щоб розрахуватись по кредиту.
Після кількамісячної затримки виплат, до мене стали навідуватись колекторські служби. Я впадала у відчай, все валилося із рук, а роботи я досі не мала і не знала, як знайти вихід із ситуації, що склалась. Мені нічого не лишалось, як виставити на продаж бабусину квартиру. Так зійшлося, що я прийняла таке рішення якраз на дев’ятий місяць після її смерт1.
Після того, як я звернулася в агенцію нерухомості для подачі документів на продаж, зі мною трапилось наступне. Крізь сон я відчула чийсь лагідний цілунок в чоло. Розплющивши очі, я впала у ступор, але чомусь не злякалась. Скраю мого ліжка сиділа моя покійна бабуся, я намагалася заговорити з нею, та від шоку в мене відняло мову.
Бабуся помітила моє здивування і заговорила перша: “Люба онучко, я тобі дуже вдячна за те, що ти влаштувала мій похорон, поховала мене згідно зі всіма обрядами, зараз я нагорі й мені тут добре. Завтра тобі треба навідатись у мою квартиру, там у комоді ти знайдеш синю в’язану рукавицю, що захована між речами, забери її собі. А квартиру мою не треба продавати, вона тобі ще знадобиться”. Вона схилилася над мною і ще раз поцілувала мене у лоба, в той же момент я поринула в глибокий сон.
Зранку погода була чудова, ясно світило сонечко і на душі у мене було теж сонячно. У голові зависло питання: це був сон, марення, чи це відбулося насправді? Згадавши, про що говорила бабуся, я стрімголов помчалась до її квартири. Знайшовши ту саму синю рукавицю, я неймовірно здивувалась, що все про що казала бабуся – збулося.
У рукавиці я знайшла кругленьку суму (мабуть, бабуся відкладала ці кошти у схованку). Цієї суми мені вистачило, щоб погасити повністю обидва кредити. Я так і вчинила. Коли цей тягар з мене спав, я знову змогла вдихнути на повні груди, і не зволікаючи активно розпочала пошук нової роботи. І знайшла її менш як за тиждень. Справи мої пішли угору.
Нині мені вже 35, я досі працюю на улюбленій роботі, яку я відшукала ще тоді. Завдяки тому, що я успішно закінчила університет, мене без вагань підвищили, я вийшла заміж і народила прекрасного синочка. Отриману у спадок від бабусі квартиру, я подарувала на повноліття своєму синові, думаю бабуся саме цього хотіла, коли просила мене зняти її з продажу. Я впевнена, що бабуся спостерігає за мною з небес, я це відчуваю. Спасибі тобі за все моя люба бабуся.
