Лариса Андріївна усе життя працювала вчителькою початкових класів. Допрацювала до пенсії, доньку поставила на ноги та пішла на заслужений відпочинок. Деякий час вона займалася підготовкою діток до школи. Така робота була для неї і в задоволення, ще й отримувала додаткові кошти на прожиття. Не забувала допомагати й доньці Марині.
Донька її вийшла заміж. Вони разом з зятем оселилися у квартирі Лариси Андріївни. Спочатку жінка не хотіла, щоб діти поруч жили. Але зять Володя виявився спокійним та урівноваженим хлопцем, тож ніяких конфліктів з ним у жінки не було.
Жили утрьох. А потім з’явився онук Романко. Пенсіонерка допомагала молодому подружжю усім, чим могла. Вона навіть відмовилася від свого додаткового заробітку. Хотіла допомогти – тож звалила усе на свої плечі. Лариса Андріївна прибирала у квартирі, готувала, турбувалася про онука.
Вона обтяжила себе усією хатньою роботою і доглядом за Романком, але все це, як виявилося потім, було невдячною справою.
Марина бачила, як мати чудово з усім справляється. І, коли малюку виповнився рік, зібралася вийти на роботу. Лариса Андріївна підтримала її. Треба ж дітям працювати і гроші заробляти!
Тільки не думала Лариса Андріївна, що це так важко – у її віці, з її станом здоров’я няньчити однорічну дитину і виконувати усю хатню роботу до приходу дітей з роботи! Вона дуже стомлювалася. Адже бігати за однорічним малюком весь час – нелегке завдання. Окрім того, діти до онука не мали ніякої справи ще й у вільний від роботи час. Бо у них, бач, втома. А на вихідних проводили час удвох: до ресторану ходили, в кіно, у подорожі їздили та на відпочинок у відпустку. Романко ж з бабусею був.
Виходило, що Лариса Андріївна заміняла хлопчику і маму, і тата. Ось так і минуло тринадцять років. Бабуся пройшла з онуком всі етапи його дорослішання. А коли почався перехідний вік у хлопця, пенсіонерка зрозуміла, що у неї сил більше немає. Тим паче, Роман уже не слухався бабусю, сперечався з нею, капризував. Ще б пак! Це можна було пояснити тим, що головних людей у житті хлопчика – батьків замінила йому бабуся.
За ці роки Марина та Володя так і не накопичили грошей на своє житло. Зате це зробила Лариса Андріївна. Вона змогла купити собі однокімнатну квартиру, щоб, нарешті, відпочити. Перед переїздом вона сказала дітям:
– Я допомагала вам дуже довго. Романко вже дорослий. Без мене справитеся. А я втомилася. Залишаю цю квартиру вам, сама йду на іншу.
Діти образилися на стареньку, особлива донька. Вона назвала матір зрадницею. Навіть з переїздом бабусі не допомогли. Розмовляти перестали. Лише Романко телефонував Ларисі Андріївні і зрідка відвідував її.
Донька ж сердилася. Звичайно. Тепер усю роботу, що тягла на своїх плечах мати, їй робити доведеться.
Інколи самопожертвування та надмірна допомога буває невдячною справою, так як у випадку з Ларисою Андріївною.
