Степана виховувала лише мати, бо батько покинув їх коли хлопцеві було два роки. Він ріс розумним, працьовитим і гарним. Але грошей у сім’ї не було/
Вона завжди говорила синові:
– Для чоловіка головне здоров’я, розум і працьовитість, а усе інше ти зможеш сам досягнути.
Степан виріс дуже гарним і розумним хлопцем, не одна дівчина за ним бігала. На святкуванні дня народження друга він познайомився з Василиною, а через деякий час вони почали зустрічатися. Молоді люди щиро кохали один одного. Коли матір Степана дізналась хто його наречена, то почала переживати, бо знала, що не підходить вона йому.
Василина була з дуже багатої сім’ї, а її син був бідним і не мав, що запропонованим дівчині. Тому Наталя Іванівна хвилювалась, що дівчина розіб’є серце Степанові. Вона говорила про свої передчуття синові, але він її не слухав.
Молоді люди запланували зіграти весілля і гостей запросили. Степан одягнувся у сірий костюм і поїхав до будинку нареченої, але двері були закриті і коли він постукав у них, то ніхто йому не відкрив. Хлопець довго стояв біля будинку, переживав, що щось сталось тому знову постукав у двері і йому відкрила майбутня теща. Вона сказала, що не дозволяє дочці виходити за нього заміж, бо шукає для неї багатого нареченого.
Молодий хлопець був у розпачі, він повернувся додому. Його мати дуже переживала через те, що весілля не відбулось і захворіла. А через декілька місяців її не стало і Степан залишився сам. Він вирішив не залишатись у рідному селі і поїхати на заробітки у Польщу.
Молодий чоловік так і зробив. Працював там декілька місяців на фабриці, а потім вивчив мову і знайшов кращу роботу. Додому не приїжджав, бо ніхто його не чекав. Він більше не хотів ні з ким зустрічатись, йому було боляче і образливо після того, як його покинула Василина.
Минуло десять років і він вирішив приїхати у рідне село та піти на цвинтар, помолитись біля могили матері. Він дивився на знайомі будинки і розумів, що нічого не змінилось, тільки його будинок був геть занедбаним і навколо нього була висока трава. Він вирішив навести лад на подвір’ї. Коли він косив траву, то побачив, що на подвір’я зайшла літня жінка, він у ній впізнав матір Василини. Вона дуже постаріла і виглядала втомленою.
– Доброго дня, я рада, що ти приїхав, бо я вже давно хочу з тобою поговорити. Ти пробач мені, я не мала руйнувати ваше щастя. Ви мали бути разом, але я пізно це зрозуміла. – сказала вона.
Виявилось, що Василина так і не вийшла заміж. Вона увесь цей час не могла собі пробачити, що послухалась матері і не вийшла заміж за коханого. Дівчина почала вживати багато спритного і цим зруйнувала собі життя.
Степанові стало жаль стомлену літню жінку, він розумів, що вона винить себе у тому, що її дочка нещаслива. Лідія Миколаївна хотіла, щоб у її доньки був багатий чоловік і цим зруйнувала їй життя. Вона пізно усвідомила свою помилку і тепер нічого не може змінити.
