«Лідо, в дитячому притулку є хлопчик, його туди з нашого села забрали. У нього немає ні єдиної душі, щоб хтось його забрав»

Вона  лежала у ліжку з заплющеними очима і ніяк не могла повірити, що це сталося  з нею, в її родині, яку вона так любила і віддавала всю себе. У душі усе переверталося. Ліда хотіла заснути і більше не прокинутися.

Але тільки не сьогодні. Ліді наснився сон, наснилась її дорога донечка, яку звали Надійкою. Коли дівчинці було 2 роки, у неї виявили невиліковну хворобу – рак  мозку. Її неодноразово оперували, тому протягнула Надійка до 18-річчя.

Ліда усі свої сили віддавала, щоб врятувати кровиночку, але все було даремно. Дітей у Ліди більше ні було. Вона не могла їх більше мати, адже пологи були важкими і довелося навіть вид алити матку.

А це дивний сон… Їй наснилась Надійка і  говорила з нею: «Мамо, у мене незабаром буде братик, я ж так давно про нього мріяла!»

Вона лежала і не могла збагнути, що може бути дорожче за найкращу доню? Адже усі  думки Ліди були тільки про неї. Який братик? Звідки?

А через місяць пролунав телефонний дзвінок. Це була ії двоюрідна сестра: «Лідо, в дитячому притулку є хлопчик, його туди з нашого села забрали. Батьки цієї дитини загинули в автокатастрофі. У нього немає ні єдиної душі, щоб хтось його забрав»

Ліда довго дивилася на телефон і не могла вимовити ані слова. Вона поклала слухавку. Але телефон надокучливо голосив. Жінці потрібен був час, щоб прийти у себе. Насилу вона наважилася і сама зателефонувала своїй сестрі.

Минуло дуже мало часу після того, як не стало Надійки. Ліда їхала в дитячий будинок з чоловіком, який підтримував її, як міг. Жінка їхала і думала, що вона ніколи не полюбить чуже дитя і тільки тому, що дуже попросила її доня, то, можливо, вона і забере того хлопчика. Але полюбити – ніколи!

Вони зайшли до дитячого будинку. Там, на підлозі, біля вікна, грався хлопчинка. Ліді стало не по собі, вона не хотіла його забирати. Хлопчика звали Богданом. Але Ліда ще тоді не розуміла, що він їй буде даний Богом.

І вони забрали хлопчика. Йому було всього 4 роки. Довго не могла приймати Богданчика жінка. Але ніжність і доброта хлопця, зробили своє справу. Він став називати її мамою і вона розтанула.

Богданчик учився добре, був охайним учнем. Ніколи його ні за що не сварили. Він виріс і вивчився на кулінара. І тільки зараз Ліда зрозуміла, що Богдан був її рятівником, щоб вона змогла пережити те горе, що трапилося з її донькою

Оцените статью
«Лідо, в дитячому притулку є хлопчик, його туди з нашого села забрали. У нього немає ні єдиної душі, щоб хтось його забрав»