Ми з чоловіком маємо свій невеликий заклад харчування. Найманих працівників у нас всього троє, загалом стараємося все своїми силами робити. Я закінчила кулінарне училище, тому справляюся на кухні сама, а чоловік робить всю іншу організаційну роботу.
Я особливо люблю період різдвяних свят, оскільки в ці дні ми з чоловіком складаємо святкове меню, яким частуємо наших відвідувачів. Я цілий день ліплю вареники, печу пампушки, варю узвар, кутю й інші різдвяні страви. В такі дні до нас часто заходять люди, які не мають змоги зібратися з родиною за одним столом з тих чи інших причин, або просто відвідувачі, які хочуть смачно поїсти.
Але цього року з нами трапилася така історія: мій чоловік побачив біля нашого кафе стареньку безпритульну жіночку, яка від самого ранку сиділа на лавці й спостерігала за перехожими. Це було 6 січня, всі бігли з роботи додому, щоб швидше сісти з сім’єю за стіл.
Як на диво, в цей день в нас було достатньо відвідувачів, хоч робочий день у нас був скорочений. Раптом в кафе зайшов мій Василь і впустив за собою ту жінку. Вона присіла з краю й почала ловити на собі не зовсім приязні погляди інших відвідувачів. Дехто прям таки почав шепотіти, мовляв, хто її пустив у такому вигляді й всяке таке. Це все мій Василь спостерігав на власні очі й чув на власні вуха! Така реакція людей його дуже засмутила й він, щоб жінка не почувала себе ніяково, сів біля неї й почав розмову.
А перед цим заглянув до мене на кухню й попросив приготувати всього по трохи й ще запакувати чогось в контейнер з собою.
Чоловік почастував жінку й дав їй ще з собою всього. Відвідувачі дивилися на нього й не могли зрозуміти, що коїться й чому він такий добрий з безпритульною. А вона, коли побачила, скільки всього він їй приніс, розплакалася й ще довго не могла заспокоїтися. Казала, що їй забагато й вона хоче розділити свою їжу з кимось ще.
Ввечері, чоловік пояснив мені, що вона зупинила його на вході до кафе й попросила його не викидати недоїдки, що залишаться після відвідувачів, а віддати їй. Після цих слів він вирішив нагодувати її. Вона довго не хотіла заходити в середину, бо соромилася свого вигляду, але Василь переконав її й тим самим зробив її трішки щасливішою. Бо в такий день їй не було куди податися, ніхто її не чув і не помічав.
