Моя теща Любов Дмитрівна все життя пропрацювавши педагогом отримує невелику пенсію, щоправда, після виходу на відпочинок вона не опустила руки й знайшла собі підробіток, нянею в одній не бідній сім’ї, де заробляє додатково 3 тисячі на місяць. Як каже сама Любов Дмитрівна, кошти не великі, але для небагатого життя вистачає. Також сімейний бюджет поповнює її нинішній чоловік Павло Іванович, котрий зі слів тещі, віддає їй лише половину своєї пенсії, адже любить заглянути у склянку.
Майже кожні вихідні теща забирає наших з Іриною дітей до себе, а у нас їх двоє Сергійко та Олесь. Як бабуся, вона просто ідеальна, напевно дається в знаки її педагогічний досвід, який вона здобувала упродовж 40 років. І дітям, в принципі, дуже подобається у бабусі, адже вона постійно готує всякі смаколики аби догодити дітям, читає казки грає з ними в цікаві розвивальні ігри, та й проводити час біля лісу дітям дуже подобається. Любов Дмитрівна, одразу після виходу на пенсію, вирішила віддати квартиру синові, а сама переїхала жити на дачу, яка розташована неподалік від лісу, та й річка майже поруч, всього у 15 хвилинах ходи від дому.
І все б нічого, але кожного разу забираючи дітей на вихідні, вони разом з бабусею їдуть до супермаркету, щоб закупитися продуктами для приготування смаколиків. Зі слів, тещі вона дає можливість дітям самим обрати, чим бабуся буде їх частувати цього разу. Але, проходячи через супермаркет, кожного разу стається конфуз, адже побачивши будь-яку забавку у вигляді машинки чи пістолета хлопчики просять у бабусі про дану покупку. А бабуся завжди відмовляє їх, пояснюючи що вона не настільки заможна людина, щоб дозволити їм купувати такі речі. А дані речі, з її слів, вона їм купить на день народження. В результаті все закінчується дитячими сльозами. Я навіть не знаю, як пояснити таку поведінку бабусі, адже садистських нахилів я за нею не помічав і навіть проводив з нею бесіду, пояснюючи, що коли немає можливості то варто оминати з дітьми відділ з іграшками. На що теща мені пояснили, що діти повинні розуміти ціну грошей і те, що дорослі не завжди можуть купити їм те, чого ті забажають.
Також, нещодавно дзвонив швагро, який намагався мені пояснити, що бабуся в лиці тещі намагається прищепити моїм дітям відповідальність і розуміння вартості грошей, аби вони надалі не стали марнотратами. І привів у приклад свою доньку, котра в даних випадках ніколи не просить їй нічого купити тому, що прекрасно розуміє, коли немає на це лишніх коштів. В результаті я вирішив поговорити про це зі своєю дружиною, на що вона мені повідомила що Любов Дмитрівна таким самим чином і їх з братом виховувала і результат цього виховання на лице. Адже вона лишнього не витрачає та ніколи не купує якийсь непотріб, а лише саме необхідне.
Виховання це добре, подумав собі я, але як же бути з дитячою психікою, яка в їхніх 3 та 5 років не є сталою, а лише формується і тому хлопчики не розуміють чому їм не купують іграшок. В результаті всіх бесід я вирішив, що дану проблему вирішуватиму по своєму. І тому тепер перед вихідними у котрі бабуся повинна забрати внуків, я беру їх і ми їдемо купувати їм іграшки до магазину. А після того, як ми з хлопцями повертаємось додому, я їм пояснюю що вони отримали нові іграшки тому не варто у будь-кого просити ще, адже потрібно дослідити ці придбання.
