– Тату, а чому я зовсім на тебе не схожа? – запитала в батька маленька Наталя. – Я дійсно твоя дочка?
Матір почула слова доньки і пустила чашку з чаєм на підлогу.
– Хто тобі таке сказав? – зі злістю запитала жінка.
– Сказали мені вчора… – сумно відповіла дівчинка.
Чоловік здивовано подивився на дружину і дочку, а тоді сказав:
– Схожі ми з тобою, у нас очі одного кольору і волосся чорне.
– Дійсно очі і волосся схоже. – сказала дівчинка і підійшла до дзеркала, щоб переконатися. – Але усім іншим я на тебе не схожа!
– Хто тобі таке сказав? Тітка Олена? – запитала зі злістю матір.
– Не кричи на дитину. – сказав дружині чоловік.
– Ні. – тихо сказала Наталя.
– Як не кричи, як вона таке говорить! – не заспокоювалась жінка.
– А чому ти так переживаєш, тобі є, що приховувати! – говорив батько.
– В тебе є якісь сумніви? Ти мені не довіряєш?
– Мамо, тату не сваріться. Я не розумію, чому ви сваритесь, адже відповідь проста. – сказала дівчинка.
– Проста? – запитала матір.
– Так. – відповіла дочка. – Я вчора у школі написала контрольну з української мови на трійку і вчителька говорила, що я зовсім не схожа на батька і не вмію грамотно писати, адже він працює редактором у видавництві.
Батьки почали сміятись, а дівчинка здивовано дивилась на них.
– Я ввечері допоможу тобі з домашніми завданнями з української мови. Якщо ти будеш мене уважно слухати, то на наступний раз напишеш контрольну на п’ятірку. – сказав донці батько.
– Добре, тату. Обов’язково допоможи, я хочу грамотно писати і бути схожою на тебе. – відповіла дівчинка.
