Хлопчики гралися біля під’їзду. Незабаром у кущах побачили маленьке кошеня. Вони підбігли до нього. Маленьке, давно голодне, воно намагалося нявкати, але голосу не чути. Денис взяв його на руки та повідомив, що кошенятко буде жити в нього вдома. Його друзі лише посміхнулися. Вони знають, що мама Дениса не дозволить йому залишити в себе кицю. Але хлопчик повернувся і пішов до свого під’їзду.
Десь через годину хлопчик вийшов на подвір’я. В руках він тримав те кошеня. Мама не дозволила. Стали думати, як допомогти малому. Поруч з’явився тато Діми. Він ішов з роботи. Запитав, що вони обговорюють. Денис показав кошеня.
– Прямо як Цезар, – говорить тато Діми. Потім запропонував зробити маленький будиночок. Поставлять так, щоб дощ не діставав до нього. Тому відразу взялися до роботи. Всі хлопчаки разом із татом Діми майстрували будиночок для Цезаря. Це ім’я відразу приклеїлося до котика.
До кінця літа з маленького кошеняти виріс великий кіт. Всі діти їхнього будинку намагалися годувати Цезаря. А він не відмовлявся від ласощів. Поводився неначе він і справді Цезар. Коли наступили прохолодні дні, його будиночок утеплили разом із татом Діми. Потім вирішили брати Цезаря по черзі ночувати у квартирі кожного хлопчика. Але кіт не захотів. Коли приносили у квартиру, голосно нявкав, просився на вулицю. Так і жив у своєму будиночку.
