Альоша, після виходу з дитячого будинку, вступив до училища на слюсаря. Він розуміє, що професія не дуже, але що може хлопчина після дитячого будинку. На час навчання поселили його в гуртожитку. Квартиру обіцяють дати, але коли то буде, невідомо. Наразі в нього є де жити, тому спокійно вчився, наперед плануючи, куди краще піти працювати. Адже навчатися рік, а далі вже самому розв’язувати життєві питання.
Після закінчення училища знайшов роботу. Правда зарплату платили мінімальну. Але хоч щось. Перейшов жити в будинок на окраїні міста. Кімнату винаймав у бабусі. Там дешевше. Їздити далеко, але вигідніше, ніж знайти квартиру в місті. Так і жив собі, поки одного разу не познайомився з миловидною дівчиною Анею. Зустрічалися недовго, коли Аня повідомила, що вагітна.
Альоша не збирався кидати дівчину, відразу запропонував одружитися. Ось тільки як він буде забезпечувати їх, про це голова боліла. Але відступати не збирався. В один із днів пішли знайомитися до батьків дівчини. Коли сиділи за столом, мама Ані почала розпитувати, хто він і звідки. Хлопець чесно розповів, що йому двадцять років, виріс в дитячому будинку. Наразі знімає кімнату в бабусі на окраїні міста.
Мама Ані лише руками сплеснула. Хіба про такого чоловіка для своєї доньки вона мріяла? Зовсім бідний. Навіть перспектив ніяких немає. Відговорювала дочку від Альоші. Але дівчина лише повторювала, кохаю, хочу жити тільки з ним. А що бідний, то нічого, вдвох всього достигнуть. І буде в них достаток. Так їй говорив хлопець, і вона йому вірила.
Мама Ані розуміє, що дочка зовсім ще молода, нещодавно виповнилося дев’ятнадцять років. Що вона знає про життя. Слухає і вірить. Та не змогла переконати дівчину, тому змирилася з її вибором. Сказала лише, що жити будуть з ними, батьками. Не може мама відпустити Аню, щоб микалася в бідноті. Слова мами дівчина переказала Альоші. Що жити будуть разом із її батьками. Хлопець із радістю погодився.
Спочатку, після весілля, Альоша й Аня весь час приділяли собі. Але хлопцю потрібно виходити на роботу, та й Аня вчилася в інституті. Поки можливо, вчитиметься, а потім візьме академічну відпустку. Коли наступили для них будні дні, мама Ані активізувалася. Вона не давала довго спати. В п’ять годин вже будила Альошу, щоб він до роботи справився з ділами у квартирі, виніс сміття, устиг зробити сніданок для своєї дружини. Адже вона вагітна, і їй потрібен спокій.
Все переходило з місяця в місяць. Інколи Альоша телефонував дружині, щоб виходила прогулятися, він чекає на дворі. Йому вже давно не хочеться йти у квартиру, де його ганяють неначе наймита. А він мовчить. Тому що Ані не можна хвилюватися. А коли сварка, то дівчина плаче. Їй шкода свого чоловіка, і маму, хоч знає, що вона не права. Згодом народилася донечка Алінка. Весь свій час молодята проводили біля новонародженої доньки.
Маму Ані це тільки бісило. Адже тепер вона не може маніпулювати так зятем, як раніше. Доньці потрібна допомога біля маленької. Тому на деякий час примовкла. Минуло два роки. Одного разу Альоша прийшов додому збуджений і відразу до Ані. Йому прийшло повідомлення, що виділили однокімнатну квартиру. Нарешті зможуть з’їхати від батьків дружини.
Коли після ремонту, в якому велику частку допомогли батьки Ані, переїхали у свою квартиру. Чоловік сказав, що коли виросте їхня дочка, вони нізащо не залишать її з її хлопцем жити біля себе. Краще допомагатимуть найняти квартиру. А можливо до того часу Альоша зможе забезпечувати свою сім’ю гарним достатком. Але те все попереду.
