Вже у старших класах я закохалася в свого однокласника Арсена. Він був досить специфічний хлопець.
Справа в тому, що Арсен був дуже розумний, хоча з вигляду нагадував заучку. Високий, худий, в окулярах і постійно з якимись книжками.
Але як то кажуть: – Серцю не накажеш! Я закохалася в нього, та й він у мене також.
Ми завершили навчання в школі, потім в інституті. Я стала стоматологом, а Арсен – програмістом. Хотіли одружитися, але моя мама була проти.
Мама вважала, що хлопець із зовнішністю Арсена мені не пара. Мама мріяла про такого зятя, який буде справжнім чоловіком.
Тоді мій терпець урвався. Я попросила свого знайомого патологоанатому мені підіграти. Хоча Влад більше нагадував здоровенного санітара, а не лікаря.
Я привела Влада додому і сказала мамі, що тепер він житиме з нами. Влад у свою чергу поводив себе дуже погано. Він смітив, кричав на мою маму. Навіть табуретку розламав, бо сказав мамі, що борщ пересолений.
Вечорами Влад заходив до вітальні з пивом, і виключав мамині серіали. Він дивився футбол.
Вже за тиждень моя мама здалася. Вона просила прогнати Влада. Навіть сказала, що не буде вмішуватися у наші стосунки з Арсеном.
Ми святкували перемогу. Вже за три тижні ми одружилися. А коли мама починала мені жалітися на те, що мій Арсен не такий, – я з іронією запитувала чи поміняти чоловіка на Влада.
Мама одразу ж просила так не жартувати.
