Ми з дружиною декілька днів назад купили квартиру. Ми довго на неї збирали, я працював три роки закордоном, ще й кредит довелось взяти. Зранку до мене в гості приїхала моя мати:
– Назаре, я така рада за вас. Ви тепер маєте де жити! А скільки ви за неї заплатили? Твій брат квартиру орендує, а у нього дружина і двоє дітей, їм також було б добре про житло подумати. – говорила вона.
– Ще сім років кредит будемо виплачувати, а заплатили багато. Але вона уже з ремонтом хорошим була, ми тільки меблі купили і зразу ж переїхали. – відповів я.
– Ви, молодці. Це добре, що двокімнатну узяли, місця у вас багато. Ще можете квартиранті поселити.
– Ні, квартирантів ми не хочемо. – усміхнувся я.
Після того, як моя мати поїхала додому до мене приходили у гості ще декілька родичів, яким жінка похвалилась, що її син купив квартиру в місті. Я уже пожалів про те, що їй розповів і дружина не була радою такій кількості гостей.
– Не треба було твоїй мамі розповідати про купівлю квартири, вона усім родичам і друзям хвалиться. А вони потім до нас у гості їдуть. – сказала мені дружина.
– Я уже і сам жалію. Але це моя мати, мені хотілось їй щасливу новину розповісти.
Через декілька хвилин постукали у двері і я пішов подивитись хто це. Виявилось, до мене у гості завітав мій брат з дружиною і двома дітьми. Коли вони зайшли у квартиру, то я побачив, що вони приїхали з валізами.
– Привіт, Назаре! Мама мені розповіла, що у вас простора двокімнатна квартира. Вас тільки двоє і ви в одній кімнаті ночуєте, а друга – пустує. Тож я вирішив, що ми з дружиною і дітьми будемо жити у вас. Оренда квартири дуже дорога і ми не можемо відкладати гроші на купівлю квартири. А так будемо жити у вас і зекономимо! – сказав до мене мій брат.
– А чому ти не зателефонував та не попередив мене, що приїдеш? – здивовано запитав я.
– А для чого тебе попереджати, ти ж рідного брата з радістю зустрінеш. Я ж правий? – сказав Артур.
– Я радий тебе бачити. Але..
– Ніяких, але. Покажи мені кімнату у якій ми будемо жити! – перебив мене брат.
Моя дружина здивовано дивилась на нас, а тоді махнула рукою і пішла до кухні.
– Мені дітей потрібно приписати, щоб садок і школу вони могли піти. А ще хочу гроші у тебе позичити, бо майже усю мою зарплату ми вже витратили. Ти ж у нас багатий, бо квартиру купив. Коли мама мені розповіла, що у тебе велике житло, я зрозумів, що це мій шанс зекономити. Не потрібно мені більше за оренду житла платити і дітям з дядьком та тіткою буде добре жити. – сказав мені брат.
– А ти не думав, що перш, ніж з сумками до мене їхати потрібно було запитати мого дозволу. Ми декілька років заробляли на квартиру і жили у орендованих, а зараз не хочемо, щоб хтось чужий нам заважав. – відповів я.
Я ледве себе стримував, щоб не кричати на нього.
– Але я тобі не чужа людина, я твій рідний брат! А це твої племінники! – сказав він і показав на своїх дітей.
– У нас немає місця!
– Як немає, у вас дві кімнати. Ми в одній помістимось усі. Дітям двоярусне ліжко купиш, а мені з дружиною – диван.
– Ні, ви не будете жити у моїй квартирі. Дякую, що приїхав, я радий тебе бачити, але тобі потрібно повертатись додому.
– Ти квартиру купив і що родичів більше не маєте в тебе. Безсовісний! – кричав брат. – Я твоїй дружині розповім, що ти поганий чоловік і коханку маєш, я все знаю.
– Що ти говориш? – здивувався я.
– Василина ходи сюди, я все про твого чоловіка розповім. Не будете ви мати щастя.
Моя дружина вийшла до нас в коридор і сказала:
– А ну ідіть звідси, бо я поліцію викличу. Більше до нас не приїжджайте.
Я випхав брата з квартири, а за ним вийшла його жінка і діти. Він ще щось кричав під дверима і декілька раз стукав, але ми з дружиною не звертали на нього увагу.
Зранку до мене зателефонувала моя матір і сказала, що я поганий брат і син. Вона говорила мені, що якщо я не допоможу братові, то в мене матері не буде. Я так зрозумів, що тепер у мене не має родичів.
