Я вже 2 роки як розлучений. Живу сам, маю квартиру, машину й все необхідне.
Маю донечку від першого шлюбу. Я справно плачу аліменти, проводжу з Катею час, купляю їй все необхідне й дуже люблю її. Донечка ж не винна у тому, що ми з її мамою поспішили з весіллям і потім не змогли вжитися разом. Вона народилася в любові, але з часом любов відійшла на другий план і появилися недовіра і ревність.
Словом, через 5 років шлюбу я знову став нежонатим. Довго не міг відійти від розлучення, навіть при тому, що ми мирно все владнали. Й цілих два роки не міг знайти собі дівчину. Я спочатку не дуже про це турбувався, бо ще молодий. Але роки йдуть, друзі почали жартувати, що я один раз спробував і більше не наступлю на ті ж граблі.
А я б не сказав, що аж так не хочу знову одружуватися. Те, що у мене був невдалий перший шлюб не означає, що я більше сім’ю заводити не хочу. Значить, моя колишня не та людина, з якою мені судилося все життя прожити. Я, як і будь-яка інша людина, хочу знайти своє справжнє кохання, ту саму жінку, з якою побудую сім’ю. І мені здається, я її знайшов.
Її звати Марія й вона на кілька років молодша від мене. Марія з сім’єю переїхали жити у наш будинок. Я допомагав їм речі розвантажувати, ми розговорилися з нею і подружилися. Вона мені дуже сподобалася, а я їй. Вже через кілька місяців нашої дружби я признався їй у коханні й вона відповіла мені взаємністю. До слова, Марія знає все про моє минуле, знає, що я вже був одружений і, що у мене є донечка. Вона дуже спокійно на це відреагувала й навіть попросила познайомити її колись з моєю Катрусею.
Але є одна проблема. Її мама вважає, що я не пара її доньці, бо вже розлучений і маю дитину від першого шлюбу. Я не розумію, що тут такого?
Нещодавно склалася така ситуація: Марія привела мене на вечерю до своїх батьків. Там я одразу все розповів про себе, щоб потім не було непорозумінь. Я дав зрозуміти, що у мене серйозні наміри. Але Галина Василівна покликала мене в іншу кімнату й відверто мені сказала:
— Я не думаю, що моя Марічка буде щаслива з тобою і, що ти гідний її. Сам постав себе на моє місце, тим більше в тебе теж є донька. Ти б не хотів для неї того, хто вже з невдалим досвідом і з “причепом”. Ти ж будеш постійно обділяти мою доньку часом і грошима, бо тобі треба буде свою донечку всім цим забезпечувати. Вона й твоя колишня завжди будуть між тобою та Марією. Для мене це проблема. Я не хочу, щоб ти втягав у це мою доньку. Вона у мене дівчина гарна й розумна, може собі когось іншого знайти.
Я їй старався донести, що я щиро полюбив її доньку, але Ганна Василівна була непорушна:
— І що з того? Ти вже один раз не зміг свою сім’ю зберегти, думаєш цього разу вдасться? А якщо знову любов закінчиться? Зробите дитину і теж розлучитеся? Повір, це зараз Марія коханням засліплена і так спокійно на все реагує. Трохи поживете разом і вона не зможе миритися з тим, що ти постійно бігатимеш до доньки, що ти віддаватимеш їй гроші з вашого бюджету. І я її підтримую. Я не хочу, щоб моя донька ділила свого чоловіка, батьки своїх майбутніх дітей, ще з кимось.
Наша розмова зайшла в глухий кут. Ганна Василівна мені не довіряє і не хоче бачити мене, як зятя. І я не знаю, що робити.
Я люблю Марію. Звісно, я ж планую одружуватися з нею, а не з її мамою, але річ в тому, що Марічка дуже прив’язана до своєї мами й прислухається до її слів.
І я не розумію, чому це так проблемно, що у мене вже є дитина? Мені тепер відмовитися від неї? Хіба я, як людина, не заслуговую на щастя? Я порядний, не п’ю, не курю, працюю цілими днями й заробляю непогані гроші. Я не найгірша партія для Марічки й намагаюся це довести всім. Але якщо Марія думає так, як її мама, то може ми й дійсно не пара з нею?
