Мама не брала слухавку до десятої вечора. Коли вона нарешті зателефонувала, то була надзвичайно лаконічна: «Автобус відмінили через дощ. Ми не приїдемо. Нехай у вас переночує. Нічого страшного з нею не станеться»

Сучасні батьки – цікаве явище. Я працюю вчителькою початкових класів. Бачила багато цікаво. Точно можу вам сказати, батьки вunni в більшості проблем своїх дітей.

Була в мене дівчинка, на яку батьки взагалі не звертали уваги. Приходжу я на роботу і бачу нафарбовану дитину. Вії, губи, очі – все в косметиці.

  • Навіщо ти фарбуєшся, Зоряно? Ти ж ще маленька. – Спитала я.
  • Так мене краще видно. – Сказала дівчинка.

Я не знайшлася, що відповісти. Змити макіяж Зоряна не дозволяла. Починала кричати. На вмовляння не реагувала. Вдавала, ніби нічого не чула. Тоді я вирішила почекати на маму. Вона прийшла забирати дитину в дві години, хоча треба було в дванадцять. Мама виглядала цікаво. Спортивна жінка, з гарною підтягнутою фігурою. Вбрана в шорти та брендову футболку. Вся обвішана золотими прикрасами. Біля вуха тримала останній айфон.

  • Зоряно, йди сюди.

Дівчинка покірно підійшла до мами.

  • Як вона поводиться? Щось погане накоїла?
  • Ні. Я не тому хотіла з вами поговорити.
  • Так, бери топ без липкої бази. Я напишу тобі фірму. Так, так! То вона! Ти вже брала такий? І як тобі? – Мама Зоряни продовжила говорити по телефону. Іноді вона реагувала на мене.
  • Ваша донька…
  • Ні!

Я аж підскочила.

  • Не бери той колір! Він не чорний, а брудно сірий! Чисто чорного в них немає. Вони всі якісь бліді.
  • Мамо, Сніжана Олегівна хоче щось в тебе запитати. – Тихенько заговорила Зоряна.
  • Ой, ні! Поклади на місце! Та лампа зламається через два тижні! Я тобі свою позичу.
  • Я всьо лише намагаюся вам сказати, що Зоряна…
  • Та мені не важко! Я зараз рідко нігті сама роблю. Весь час дитина забирає. Так, так! Ніякої вільної хвилинки.

Нам не вдалося нормально поговорити. Я відправила Зоряну і її маму додому, а сама вирішила більше часу приділяти учениці. Моя увага наврядчи компенсує материнську, але спробувати варто. У всякому разі, я чудово зрозуміла, навіщо дівчинка фарбувалася. Шкода, що їй це не допомогло.

Був у мене Ігор. Хороший хлопчик. Надзвичайно здібна дитина. В нього добре виходило віднімати, додавати, рахувати. Математика давалася йому надзвичайно легко. Батьки вирішили віддати його в спорт.

  • Знаєте, мені здається, що ваша ідея не надто гарна…
  • Я хочу мати в сім’ї спортсмена! – Гримнув на мене батько Ігоря. – Він буде ходити на футбол і крапка!

Ігор ходив на тренування зі скандалом. Батьки тягали його на якісь змагання до сьомого класу. Хлопець постійно ходив в поганому настрої. Навчання закинув. До математики не торкався. Тренування прогулював. В одинадцять років втік з дому до бабусі в село. Батько сумував лише через одне – в його сім’ї не буде спортсмена.

Ще пам’ятаю історію з дощем. Всіх дітей забрали, залишилася тільки Оленка. Вона була зі мною до кінця робочої зміни. Батьки слухавку не брали. Донці на телефон не дзвонили. Вибору не було, школа зачинялася. Я взяла дівчинку до себе. Своєї адреси вона не знала. Я спробувала знайти її в документації, але Оленка зупинила мене.

  • Ми переїхали за місто, бо так бабуся захотіла.

Дощ лив, наче з відра. В мене була парасолька, але толку від неї мало. Викликала таксі. Оленка поводилася спокійно. Вона не плакала, не кричала, нічого не питала. Здавалося, це нормальна ситуація. Взагалі склалося враження, ніби для неї нічого нового не сталося.

Мама не брала слухавку до десятої вечора. Коли вона нарешті зателефонувала, то була надзвичайно лаконічна.

  • Автобус відмінили через дощ. Ми не приїдемо. Нехай у вас переночує. Нічого страшного з нею не станеться.
  • А таксі?
  • Ми не багаті, щоб на таксі кататися. Якщо ви можете собі це дозволити, то я за вас дуже рада!

Оленка пробула в мене до ранку суботи. О дев’ятій ранку, я пішла з нею на автобус. Дівчинка сказала назву маршрута. Я купила два квитки і поїхала з нею. Ми вийшли через двадцять хвилин. Батькам було шкода витрати вісімдесят гривень на таксі, щоб забрати свою дитину. Психіку Оленки вони взагалі не жаліють.

Взявши дівчинку за руку, ми йшли до її будинку.

  • Часто ти залишаєшся з іншими жінками? – Обережно поцікавилася я.
  • Ну… Так. Раніше я залишалася з тіткою Мілою.
  • А хто вона тобі?
  • Тітка Міла мила підлогу в дитячому садку.

Більше я нічого не питала. Батьки Оленки зустріли мене не надто тепло. Забрали дитину і хлопнули дверима перед моїм обличчям.

Таких історій я знаю багато. Занадто багато. Цікавить мене лише одне. Яке покоління виросте з такими безвідповідальними батьками?

Оцените статью
Мама не брала слухавку до десятої вечора. Коли вона нарешті зателефонувала, то була надзвичайно лаконічна: «Автобус відмінили через дощ. Ми не приїдемо. Нехай у вас переночує. Нічого страшного з нею не станеться»