Мама образилася і вже місяць не хоче зі мною спілкуватися, бо я відмовилася висилати братові гроші на машину.

Я ніколи не була улюбленою дитиною у своїх батьків. Всю їхню увагу забирав мій старший брат Петро, на появу якого чекали понад 10 років. Йому купляли найкращий одяг, іграшки, за ним пильнували, щоб він не потрапив у якусь халепу, не поранився. А мене часто залишали без нагляду. Я могла гуляти вулицею й ніхто б про мене, окрім бабусі, й не згадав.

Потім, коли ми підросли, батьки оплатили братові навчання, дали чудову освіту. Одного вони не передбачили. Своєю турботою вони виховали лінивого й наглого трутня, який ніколи нічого сам в тому житті не робив і виліз їм вже на саму голову. Щобільше, захотів вилізти й мені.

Я з 15 років на роботі, проте зароблені гроші я віддавала мамі. Тата тоді з роботи звільнили, часи у нас були важкі. Але мої гроші тратилися не на потреби сім’ї, а на потреби Петра. Пам’ятаю, як мама віддавала останні гроші, щоб оплатити братові репетитора. Ми тоді їсти не мали чого, зате брат штани протирав на індивідуальних уроках, які йому були до одного місця.

Закінчивши своїми силами інститут, я разом зі своєю подругою домовилися їхати в Німеччину на роботу. Мета була заробити трохи грошей і попрактикувати німецьку. Так трапилося, що там я знайшла свого Сашу — українця, який вже 8 років живе й працює в Німеччині. Ми з ним почали спілкуватися, а пізніше — зустрічатися. Не встигла я отямитися, як Саша запропонував весілля зіграти. І я погодилася. Коли вернулася в Україну, розповіла про все батькам. Вони дали згоду, при тому, що жодного разу не бачили Сашка особисто. Ми розписалися і я перебралася до чоловіка в іншу країну.

З того часу я стала для своїх батьків гаманцем з грошима. Кожного тижня якісь нові витрати, кожного тижня дзвінки з проханням переслати гроші, “бо треба”. Десь через місяць моє терпіння увірвалося і я попросила маму пояснити, нащо їм гроші. Відповідь була дуже очевидна, в принципі: “Петі потрібно машину купити, бо він молодий хлопець, всі його друзі мають, а він ні”.

Після цього я перестала слати їм гроші. Сказала, що у мене тепер є своя сім’я, мені теж потрібні гроші. Мама звинуватила мене в егоїзмі, сказала, що я дуже швидко забула про сім’ю і живу, горя не знаючи, мовляв, а як же вони, “брат роботи постійної немає, в нього фінансові проблеми”.

“В нього постійно проблеми, вже набридло це слухати. Живіть й далі постійно підтираючи йому соплі”, — сказала я і попрощалася.

Мама образилася і вже місяць не хоче зі мною спілкуватися. А я не хочу вибачатися, бо я сказала правду.

Оцените статью
Мама образилася і вже місяць не хоче зі мною спілкуватися, бо я відмовилася висилати братові гроші на машину.