Мама плакала, називала її непутящою, але придумала як бути.

Нарешті Каріна приїхала в місто свого дитинства. Двадцять п’ять років минуло від закінчення школи. Стільки ж жінка не була в рідному місті. Добре, що вдалося доїхати швидко і без пригод. Але з машиною щось не те. Потрібно заїхати на автосервіс. Нехай подивляться, що не так. Адже через тиждень потрібно повертатися додому. Тому краще в дорогу виїжджати на перевіреній машині. Коли під’їжджала, автосервіс ще працював. Каріна вийшла з машини й пішла в середину приміщення.

Назустріч вийшов непоказний чоловік. Він запитав, що сталося. Від його манери говорити, Каріна впізнала свого однокласника, з яким зустрічалися деякий час після школи:
– Олег? – Каріна уважно дивилася на чоловіка.
– Каріна? Ну ти й красуня. Не впізнати.

Чоловік дивився на неї із захопленням. Він говорив, що машину оглянуть завтра, а сьогодні, якщо вона не проти, то можна посидіти в кафе, поговорити. Каріна відповіла, що сьогодні вона не може, багато справ. А от завтра на вечір можливо й зустрінуться. У неї тут справи, тому затримається на кілька днів.

Вона викликала таксі й поїхала влаштовуватися в готелі. Увечері на неї нахлинули спогади. Тоді, вони з Олегом, сімнадцятирічні, мріяли все життя провести разом. Каріна кохала хлопця, все, що він говорив, сприймала з вірою, що так і буде. Олегу хотілося всього і відразу. Мріяв стати бізнесменом. Адже в той час бізнес тільки ставав на ноги. От і йому хотілося знайти себе там, серед тих грамотних людей, які з нічого робили свій бізнес.

Каріна заглядала йому в очі й вірила, що так і буде. Вони давно вже ночували разом. Ось тільки мамі доводилося брехати щодня, і тільки під ранок дівчина тихенько пробиралася до свого ліжка. В кінці літа Олег повідомив, що йому терміново потрібно поїхати в столицю. Один чоловік обіцяв навчити його всьому, що знає сам. Для цього потрібно поїхати, працювати в нього. Каріна ледь вимовила:
– А як же я?
– А що ти. Ми ж обов’язково зустрінемося, тільки пізніше.

Каріна не встигла сказати своєму хлопцю, що вагітна, та він, мабуть, і не почув би її. Поїхав. А дівчина розповіла про вагітність мамі. Мама плакала, називала її непутящою, але придумала як бути. Домовилася з бабусею, своєю мамою, яка жила в селі далеко від них, що Каріна до пологів житиме в неї. Потім щось придумають.

Народила Каріна дівчинку Настю, ростили удвох із бабусею. У своє рідне місто не повернулася. Та й що там робити, коли Олег не давав про себе знати. Через два роки поїхала Каріна в місто, знайшла роботу. Обіцяла бабусі, як тільки влаштується забере їх обох до себе. Одну бабусю не залишить. Там зустріла майбутнього чоловіка. Не приховувала. Що в неї є донька. Віталій прийняв їх обох. І бабусю забрали до себе. Адже у Віталія великий будинок, місця вистачає.

Правда, бабуся прожила з ними зовсім мало, але весь час дякувала внучці, що не залишила одну. З Віталієм у них син, але доньку любить, як свою. Настя знає, що тато не рідний, але для неї найрідніший.

Наступного дня Олег чекав Каріну. Вона прийшла вишукано вдягнена. Чоловіку ніяково перед нею. Вибачався, що залишив її тоді. Згодом шукав, але мама Каріни не призналася де донька. А в нього з бізнесом нічого не вийшло. Той чоловік хотів дармового працівника. Коли Олег те зрозумів, повернувся додому. Наразі працює в автосервісі. Одружений, має двох синів. Але Каріну згадував завжди.
– Я дякую тобі, Олег, що ти мене тоді кинув. Наразі в мене гарна сім’я. Чоловік, дочка і син, і я щаслива.

Оцените статью
Мама плакала, називала її непутящою, але придумала як бути.