Мама продала квартиру, віддала нам гроші, а сама переїхала жити в село. Мене мучила совість, бо я залишив її саму, але, коли ми до неї приїхали, я побачив, що вона дійсно щаслива.

Маленький будинок у селі, де жила моя бабуся майже два десятиліття, стояв пустий. Бабусі немає вже давно, а мої батьки переїхали в місто, де отримали гарну квартиру. Коли ще жила бабуся, ми часто приїжджали до неї погостювати. Майже все моє дитинство пройшло на тих сільських вулицях. Там у мене було багато друзів. Всі найяскравіші спогади мого життя пов’язані саме з тим періодом мого життя.

Але більше немає бабусі, я виріс, закінчив університет і одружився. Обставини склалися так, що ми вирішили переїхати в інше місто. Там для мене є гарна пропозиція щодо роботи й більше можливостей для моєї сім’ї. Моя мама залишилася жити сама в нашій квартирі. Звичайно, сумую за нею, часто телефонуємо одне одному, але бачимося не часто.

Недавно моя мама несподівано приїхала й заявила, що готова допомогти нам розв’язати питання з житлом. Там, де ми з дружиною зараз проживаємо, місто курортне й оренда забирає купу грошей. Ми часто з мамою про це говорили й мама, виявляється, думала, як нам допомогти. Вона вирішила продати ту квартиру, в якій живе і гроші віддати нам. “Моє рішення не обговорюється”, — додала вона. Але ми повинні докласти своїх грошей і купити квартиру в тому місті де працюємо, щоб надалі не тинятися по орендованих квартирах. “Якщо вже ваша доля склалася у тому містечку, зробіть усе, щоб мати своє сімейне гніздечко”, — сказала мама.

Я спочатку ніяк не міг зрозуміти де буде жити мама, думав, може вона погодиться переїхати до нас. Ми були б раді, бо з Анею вони чудово ладять, не конфліктують, мама з нею частіше бачиться, ніж зі мною. Самому запропонувати мамі продати квартиру й допомогти нам, мені б не вистачило духу. Саме тому, коли мама сама про це сказала, ми з Анею почали думати про те, що треба буде мамі кімнату в новій квартирі облаштувати.

Як тільки мама почула нашу ідею, одразу відмовилася й заявила, що на старість хоче жити у селі. Вона вже давно почала відновлювати ту хатину, де жила бабуся.

Я був щиро здивований. Мама 40 років прожила в місті й завжди мріяла, що колись зможе повернутися в село. Моя Аня підтримала її й сказала, що ми всіляко допомагатимемо їй й будемо частіше приїжджати. Бо після того швидкого темпу міста, так хочеться спокійно посидіти у бабусиному саду, під старою черешнею, з’їсти яблуко, яке тільки-но впало з дерева. Іншими словами — знову насититися енергією! Як я сумую за тими часами, коли я міг робити це ледь не щодня. І як я радію, що мама все ж здійснила свою давню мрію й матиме можливість повернутися в батьківський дім, а потім приймати нас й своїх внуків там.

Зовсім скоро після тієї розмови ми змогли придбати собі гарну трикімнатну квартиру. А мама оселилася в бабусиній хаті в рідному селі.

Одного дня ми приїхали по неї, щоб забрати й показати наше гніздечко. Маму ми знайшли у саду. Вона ремонтувала маленький паркан, що захищає городину від курей. Мені чомусь стало жаль їй і я їй про це сказав. Але коли ми сіли пити чай під нашою старою черешнею і мама почала розповідати, чим вона займається весь день, по її очах я побачив, що вона щаслива. Бо до цього мене трохи мучила совість, що ми залишили маму саму в селі.

Одразу після нашого приїзду збіглися мамині сусідки. Кожна принесла щось смачненьке до столу і ми всі до пізнього вечора сиділи, балакали, згадували дитинство, пом’янули тих, кого з нами вже немає. А я знову переконався, що мамі тут комфортно й безпечно. Проте, в особистій розмові з нею сказав, що ми з Анею завжди її радо приймемо до себе, якщо раптом вона відчує себе самотньою.

Оцените статью
Мама продала квартиру, віддала нам гроші, а сама переїхала жити в село. Мене мучила совість, бо я залишив її саму, але, коли ми до неї приїхали, я побачив, що вона дійсно щаслива.