Після смерті батька мама продала його квартиру й поділила гроші між нами з сестрою порівну. Аня свою половину потратила майже за 2 роки на неймовірно дороге весілля зі своїм коханим на все життя (разом вони не прожили й року), на гульки з друзями, азартні ігри, випивку та ще багато іншого.
Я такою дурною не була. Одразу заховала ті гроші якнайдальше від людських очей і продовжувала жити так, наче їх немає. Потім я зустріла чудового чоловіка, який, дізнавшись, що у мене є кругленька сума грошей, порадив вкласти їх у щось вартісне, що нам знадобитися для майбутнього життя. Ми вирішили купити автівку. Олег мав права, тому ця покупка була більше для нього, але я розуміла, що колись і я навчуся водити машину, тому теж буду нею користуватися.
Чоловік мав свою невелику справу. Робота йшла добре, з часом клієнтів ставало все більше й більше, тому він одного дня прийшов до мене й сказав, що йому потрібен більший, вантажний автомобіль, в якому він би міг возити все необхідне для роботи. Пояснив, що нашу машину він просто угробить з часом, якщо буде нею возити інструменти і їздитиме по поганих дорогах. Ми й так уже багато чого ремонтували й міняли. Порадився зі мною, чи не краще трішки назбирати грошей і купити ще одну недорогу автівку. Я його повністю підтримала, адже розуміла, що його робота нас годує. З нормальною машиною він буде брати більше замовлень і з часом ці гроші повернуться.
Через два місяці ми придбали таку автівку для Олега. А та іномарка залишилася для поїздок до батьків, на вихідні кудись. Хоча, Олег помалу вчив мене водити й казав, що ця машина вже буде для мене.
Мама знала про всі наші покупки, але ніяк не реагувала. Одного дня вона приїхала до нас про щось дуже важливе поговорити. Ми сіли на кухні й мама почала:
— Таня, я знаю, що у вас є дві машини. А чи не забагато вам? Може б ви одну віддали Ані?
— Що? Яку?
— Ну ту, що у вас в гаражі стоїть. Ви ж й так нею не користуєтеся.
— Мам, це моя машина. Як я можу її просто віддати?
— Ну назви це подарунком для сестри. Та й для чого тобі машина? Ти ж і так водити не вмієш.
— Я вчуся. Мам, ця машина коштує кілька тисяч доларів. Та й для чого Ані машина?
— Вона не має чим добиратися на роботу. Ти ж знаєш, як вона не любить громадський транспорт. А на таксі для неї я не маю грошей.
— Вибач, мам, але це неможливо. Я не можу просто так подарувати їй цю машину. Ти б сама мала зрозуміти, що це — безглуздо.
— Ну добре, я зрозуміла, але Аня образиться. Вона вже пішла здавати на права, щоб їздити на вашій автівці.
— Все, я не хочу більше нічого чути про це. Якщо ти приїхала тільки заради цього, то можеш повертатися додому.
Мама поїхала, а я ввечері розповіла про цю розмову чоловікові. Він був шокований нахабністю Ані. Та й не тільки він, я теж. Але ще більше мене здивувала позиція мами у цій ситуації!
