«Мамо, я так довго на тебе чекала. Я кожного дня сподівалась, що ти прийдеш за мною і забереш мене. Я хочу жити з тобою. Ти ж мене забереш?» – запитала мене маленька дівчинка.

Мене звати Василина. Я вийшла заміж за Андрія коли мені було дев’ятнадцять років, а йому – двадцять років. Згодом я завагітніла і народила Олега.

Усі мої знайомі вважали, що ми дуже швидко одружились, тому розлучимось. Але вони помилялись, не усі ранні шлюби закінчуються розлученням.

Мені було дуже важко виховувати та дбати про сина, бо я і сама була ще дитиною. Чоловік мене підтримував і допомагав мені дбати про Олега, я йому дуже вдячна за допомогу та фінансову підтримку.

Наш син завжди мене слухався і в мене не було проблем з ним. Він дуже розумний та талановитий хлопчик. У школі він вчився на відмінно та відвідував секцію карате.

Ми пишаємося Олегом і тому подумали, що було б непогано, якби у нього був братик або сестричка. На цей час ми з чоловіком добре заробляли, мали власну квартиру і автомобіль, тому могли дозволити собі другу дитину.

Коли я завагітніла, то почувалась дуже погано і усі вісім місяців я була у лікарні через ризик викидня. Дочка народилась передчасно на восьмому місяці вагітності. Лікарі сказали, що вона хвора. Ми з чоловіком були здивовані і довго плакали. Ми не розуміли чому з нами трапилося таке горе. Лікарі сказали нам відмовитись від дитини, бо вона довго не буде жити і так буде краще для всіх. Не зважаючи на їхні слова я не могла покинути свою дочку та сподівалась, що станеться чудо і буде все гаразд.

Минуло чотири місяці і вона пішла у інший світ. Ми з чоловіком дуже важко переживали її втрату, тому ще одну вагітність ми не планували. Через декілька років ми вирішили усиновити дитину.

Коли ми зібрали усі необхідні документи, то ми поїхали в дитячий будинок. Ми шукали дитину, яка б була такого самого віку, як мала б бути наша дочка. Директору ми сказали, що хочемо удочерити п’ятилітню дівчинку.

Він одразу привів до нас дитину. Вона була дуже гарною з великими очима, акуратним носом та довгим волоссям.

Дівчинка підбігла до мене і сказала:

Мамо, я так довго на тебе чекала. Я кожного дня сподівалась, що ти прийдеш за мною і забереш мене. Я хочу жити з тобою. Ти ж мене забереш?

Коли я почула слова дівчинки, то обняла її і заплакала.

Ми її удочерили і дуже раді, що вона стала нашою дочкою.

Оцените статью
«Мамо, я так довго на тебе чекала. Я кожного дня сподівалась, що ти прийдеш за мною і забереш мене. Я хочу жити з тобою. Ти ж мене забереш?» – запитала мене маленька дівчинка.