Наталя і Василина були сестрами. Мати їх померла, а батько за ним не доглядав. Він міг пропасти на декілька днів і додому не приходити. Поки батька не було вдома харчувались сестри тільки сухим хлібом і запивали його водою.
Одного разу сусідка подзвонила у поліцію, бо побачила, що горе-батько уже тиждень не з’являється вдома. Вони приїхали і побачили, що діти були у жахливому стані. Вони були дуже худі через недоїдання, тому поліцейські викликали швидку допомогу.
На виклику була Валентина Іванівна, вона уже десять років працює лікарем. Коли жінка зайшла у квартиру, то жахнулась. Як батько міг так недбало ставитись до двох дітей? Поламана шафа, запліснявілий хліб, діти сплять на підлозі і повсюдну розкидані пляшки. Дівчата сиділи на підлозі у брудному одязі. Вони були дуже бліді та худі.
– Мамо, я тебе чекала! Я рада, що ти прийшла. – сказала маленька дівчинка.
Валентина Іванівна заплакала і обняла дітей. Вона оглянула їх і сказала, що з ними все добре тільки потрібно нагодувати.
Коли жінка повернулась додому з роботи, то розповіла про сестер чоловікові. Він був дуже здивований, бо у них двоє дітей і він їх дуже любить. Чоловік добре дбає про синів і навіть не уявляв, що таке може бути.
На наступний день подружжя купило іграшки та фрукти і поїхало у дитячий будинок до сестер. А через декілька днів вони вирішили удочерити їх.
Дівчатка дуже слухняні і завжди допомагають Валентині Іванівні. Вони дуже вдячні прийомним батькам, що вони забрали їх з дитячого будинку.
Сестри говорять, що завжди будуть допомагати батькам і коли виростуть часто будуть приїжджати додому. Наталя та Василина мріють, що колись у них будуть сім’ї і вони будуть такими великими та щасливими, як у їхніх прийомних батьків.
Але це колись, а зараз вони мають бути щасливими дітьми.
