Марія просила виховательок дитяч0г0 будинку подзвонити батькам, щоб вони її забрали, але виховательки холодн0 відповідали, що своїм батькам вона не потрі_бна

— Ой, Машка, дивися, батьки твої прийшли! Давай бігом біжи, бо передумають!

Діти зібралися навколо Марії, підсміювалися і переглядалися між собою, щоб побачити, яка буде реакція в новенької. Зовсім нещодавно Марійка потрапила в дитячий будинок, і навіть за цей час їй вдалося поворогувати з дітлахами. Діти жорстоко зн ущалися з дівчинки кожен раз, як випадала така нагода.

Річ у тому, що Марійка сама їх спровокувала. Як тільки дівчинка потрапила до дитячого будинку, то стала посеред кімнати та всім заявила, що вона тут лише тимчасово, що у неї є батьки та вони скоро за нею прийдуть. Діти сильно заздрили, тому не знайшли нічого кращого, ніж регулярно бити та знущатися з дівчинки. Та Марійка зовсім на них не зважала і вперто стверджувала, що батьки скоро за нею прийдуть і заберуть її додому.

Діти почали придумувати все нові і нові варіанти зн ущань. Час від часу вони кричали Марії: “О, батьки за тобою прийшли, біжи швиденько, тільки не спіткнися”. А потім жорстоко і холоднокровно спостерігали за її реакцією, як вона зіскакує з ліжка і біжить до вікна, притуляється до скла міцно-міцно і уважно вдивляється в перехожих.

Вона довго і з надією дивилася у вікно, сподівалася, що батьки обов’язково її побачать і впізнають, а потім покличуть її до себе. Тоді б вона вибігла до них і ні на кого не зважала, тоді вона нарешті б покинула стіни цього ненависного дитячого будинку! Проте замість батьків на вулиці були лише вихователі та діти навколо дівчинки починали голосно сміятися.

А потім Марійка обіймала зайчика, якого взяла з собою з дому, і засинала. Тоді вона згадувала батьків ще молодих і веселих, якими вони були до того, як почали пиячити.

В її голові лунали останні слова батьків, які вони сказали в день, коли органи опіки забрали її до дитячого будинку. Вони обіцяли, що обов’язково вилікуються і заберуть її додому. Тоді батько сказав: “Там багато іграшок, з дітьми поки пограєшся, а ми тебе скоро заберемо”.

Йшли роки, а вони все не приходили. Марія спочатку просила виховательок, щоб вони перетелефонували її батькам, щоб запитати чи вони вже вилікувались, але вони тільки відмахнулися від дівчинки, жорстко відповівши, що батьки уже давно про неї і забули. Час йшов, а Марійка все вірила, проте все менше і менше.

Марійко, ходімо, до тебе прийшли батьки.

Дівчинка аж підстрибнула на місці, вона відразу згадала, як діти з неї знущалися. Невже і вихователька теж з ними заодно?! А може й дійсно – це нарешті сталося?

Не тямлячи себе від здивування, Марійка попрямувала за вихователькою слідом до великого залу. Дівчинці було дуже цікаво що на неї чекає. Нарешті сталася ця подія. В залі вона побачила сімейну пару.
На неї дивилася жінка з добрим поглядом і чоловік з широкою посмішкою. Проте вона не знала тих людей.

— Марійко, знайомся, це твої нові батьки, вони бажають тебе вдочерити та забрати додому. Потрібна лише твоя згода

А як це так? У неї ж є батьки, а якщо вони прийдуть? Буде дві мами та два батька? У Марійки буде дім.

Дівчинка поглянула на виховательку і все відразу зрозуміла, адже вона уже доросла. Цей момент став переломним для того, щоб зрозуміти як тепер зміниться її життя після прийняття такого доленосного рішення.

Хотілося б, щоб у цієї розповіді був щасливий кінець і щоб сталося так, що батьки Марійки зрозуміли свою помилку, кинули пити та забрали її з дитячого будинку. Але цього, на жаль, так і не сталося. Проте завжди хочеться, щоб кожна дитина, як знаходиться в дитячому будинку, знаходилась там лише короткий час і обов’язково почула такі слова: “Ходімо, до тебе прийшли батьки“.

Оцените статью
Марія просила виховательок дитяч0г0 будинку подзвонити батькам, щоб вони її забрали, але виховательки холодн0 відповідали, що своїм батькам вона не потрі_бна