Марія щоразу приносила щось смачненьке й частувала мене, а я не міг відірвати від неї погляд. Якось я наважився запропонувати їй стати моєю дівчиною й моє життя змінилося.

Коли мені виповнилося 30 років, я залишився зовсім сам — батьків по черзі похоронив, ні брата, ні сестри не мав. Навіть поговорити було ні з ким. Словом, я тинявся по світу й не знав, куди й до кого примкнути. Єдине, що мене трішки відволікало — робота, але й там я потрапив під скорочення.

А одного дня сусідка мені пожалілася, що у неї чайник електричний зламався. Бідкалася, що як був мій тато живий, то завжди було до кого звернутися. Тоді я запропонував їй допомогу. Від батька мені передалася тяга до ремонту електротехніки. Я пам’ятаю, як ночами сидів з ним і стежив за кожним його рухом. Я швидко всьому вчився і батько за це мене завжди хвалив. Але я ніколи серйозно цим не займався, а тут чайник сусідки наштовхнув мене на ідею — почати заробляти цим на життя. І я не прогадав.

Після успішного ремонту чайника, сусідка швидко зробила мені рекламу й до мене почали приходити й приносити техніку на ремонт. Скоро у квартирі вже ступити було нікуди, тому я зібрав всі свої заощадження й вирішив винайняти собі невеличке приміщення, де б ремонтував, консультував і одразу продавав.

За якийсь місяць-два моя мрія здійснилася. На нашому місцевому базарі винайняв собі приміщення й почав свій “бізнес”. На життя мені цілком вистачало.

Навіть, коли були часи застою, було те, що тримало мене в тому місці — Марія. Вона прийшла до мене в перший день, щоб познайомитися. Марія мала свій магазин косметики поряд з моїм. “Нарешті, у мене буде сусід! А то я тут постійно сама” — сказала вона, як тільки побачила мене. Скажу відверто, вона мені одразу сподобалася і невдовзі вона стала причиною, чому я кожного ранку вставав і виходив на роботу. Кожного дня вона зранку забігала до мене, щоб побажати гарного дня. А коли вона не з’являлася на роботі, через якісь свої причини, в мене ніби час зупинявся. Колись вона до мене зайшла й сказала:

— Я принесла тобі пиріжків з яблуками. Не знаю, чи вони смачні, бо я тільки вчуся щось пекти. Але я помітила, що ти нічого не їж цілий день. Так не можна. Ти собі здоров’я зіпсуєш!

Це були найсмачніші пиріжки, які я коли-небудь куштував і я про це сказав Марії. А вона радісно крикнула, що ще чаю принесе і разом поїмо. З того часу це стало нашою традицією. Марія щоразу приносила щось смачненьке й частувала мене, а я не міг відірвати від неї погляд. Вона багато говорила, розповідала про себе, про батьків, яких у неї теж не було.

Я бачив, що ми з нею досить різні. Вона — красива, ніби з обкладинки журналу, впевнена в собі, розумна дівчина зі світлим майбутнім. За нею часто приїжджав якийсь залицяльник на дорогій машині, який їй міг дати більше, аніж я. Очевидно було, що я їй не пара. Але я все одно сидів і мовчки її слухав. Бачив, як вона хоче виговоритися, тому не перебивав її.

Але одного разу я все ж перебив її й сказав “будеш моєю дівчиною?”. Марія глянула мене своїми великими чорними очима і зніяковіла. Я зрозумів, що сказав це дуже різко, чим налякав її й почав виправдовуватися, мовляв, вона мені вже давно подобається, я закохався і всяке таке. Але Марія схопила мене за руку й сказала: “Буду”.

З цього часу ми більше не розлучалися. Я сподобався Марії таким, яким я був і це для мене головне. Ми зустрічалися кілька місяців і потім я попросив її вийти за мене. Наш шлюб триває вже 6 щасливих років і ми виховуємо донечку. Тепер мені спокійно на душі, адже я завжди маю до кого прихилитися й мене завжди хтось чекає вдома.

Оцените статью
Марія щоразу приносила щось смачненьке й частувала мене, а я не міг відірвати від неї погляд. Якось я наважився запропонувати їй стати моєю дівчиною й моє життя змінилося.