Історія ця трапилася у 2019 році. Тоді моя рідна тітка потрапила до реанімації з інсультом. Потім її перевели до нейрохірургічного відділення. У палаті лежало п’ятеро людей: четверо жіночок похилого віку і молода дівчина. Усі були лежачими.
Якщо у пацієнтів є рідня, тоді наче усе до ладу: погодують хворих, підгузки змінять, добре слово скажуть, підбадьорять. Більшість з пацієнтів тут навіть і ложку тримати у руках не можуть самостійно. Санітарочки тут молодці – іноді прибігаєш, а рідні уже нагодовані та доглянуті.
Але зараз хочу окремо написати про чудову дівчину – санітарочку Марійку. Я не знаю, як вона потрапила у цю лікарню. Можливо, готувалася до вступу в медичний інститут, може, потреба нагальна була.
Єдине скажу: Марійка – Людина з великої літери. Вона усіх мотивувала до одужання, усіх заряджала позитивом. Завжди привітна, ласкава, усміхнена була ця санітарочка. До всіх хворих знаходила ключик, слова потрібні кожному з них підбирала. Пацієнти у неї усі доглянуті, помиті, чисті, нагодовані. Зразу видно було, коли Марійка на зміні була.
Особисто мене навчила вона за тітонькою правильно доглядати. А це теж добра наука. Не розумію одного лише: звідкіль у дев’ятнадцятирічної дівчини такі знання? Невже не за одним хворим практику пройшла? Чи у її родині лежачі хворі були?
Марійка навчала хворих та їхню рідну, як відновитися після хвороби чи травми, що вдома робити після виписки.
А дівчина та молоденька… Вона отримала черепно-мозкову травму при ударі головою. Лежала у палаті, коли мою тітоньку сюди перевели. За два тижні її перебування у лікарні лише чоловік декілька разів приходив. Батьки її жили десь у іншій країні, вони приїхати не могли. Або просто не знали, що донька травмувалася.
Марійка щодня з нею сиділа, масаж робила, ноги розминала, щоб пролежні не утворювалися. Говорила з нею про все.
Тітоньку виписали раніше. Я не знаю, що було далі з тією дівчиною. Але ті хворі, що почали самостійно рухатися, підходили до дівчини, сідали на ліжко, брали її руку і розмовляли з нею.
Про Марійку можу сказати одне – дай Боже більше таких людей на нашому світі. Вона дійсно не була байдужою. Ні до кого. А це головне не тільки у медицині, а й у житті. Коли ця дівчина приходила, з’являлося бажання жити у всіх.
Дякую тобі, Марійко, що зустрілася на моєму шляху. Вдячна за твою небайдужість та чуйність до людей.
