Марії уже тридцять чотири роки. Вона розлучена і дітей немає. Жінка займається спортом, подорожує та багато читає. Працює вона у книгарні, тому їй потрібно бути на роботі о дев’ятій годині.
Одного ранку жінка випила кави і з’їла щойно приготовлену яєчню. А потім пішла на роботу. Книгарня знаходиться недалеко від її будинку, йти їй приблизно двадцять хвилин. Вона почала розкладати книги і готувати все для приходу людей. Сьогодні у неї був дуже хороший настрій і вона відчувала, що день має бути щасливим.
– Моя мати колись завжди читала мені казки, – почула жінка голос маленького хлопчика.
– А що ти тут робиш? А де твої батьки?
– Я сам прийшов. У мене немає батьків. Є тільки дідусь і сестричка. Він уже дуже старий та почувається погано.
Я уже давно мрію про книгу з цікавими історіями та яскравими малюнками. Таку яку колись мати мені читала. Але я не маю грошей, щоб придбати. Тому я хочу тільки подивитись на книги. Можна?
– Так. Дитячі книги на цій полиці. Йди дивись.
Поки хлопчик переглядав книги Марія відпросилась з роботи. Вона вирішила піти з хлопчиком і перевірити чи все у нього гаразд вдома.
Коли вони зайшли до квартири, то побачили на підлозі дворічну дівчинку, яка гралась брудними іграшками. А на ліжку лежав літній чоловік, він був дуже блідим і не рухався.
Марія викликає швидку допомогу, бо розуміла, що чоловік не є здоровим. Жінці довелось забрати до себе дітей, бо вона знала, що чоловік залишиться у лікарні.
Минуло два дні в жінці зателефонували та сказала, що дідусь помер. До неї мали приїхати представники органів опіки та піклування і забрати дітей в дитячий будинок. Марії діти дуже сподобались і вона вирішила їх всиновити.
Ще декілька днів тому вона не могла уявити, що буде виховувати двох маленьких дітей. Тепер вона більше не самотня і їй є заради кого жити.
