Мариночко, пробач мого непутящого сина. Бoг йому суддя. Не так я його виховувала. Прикро мені за його вчинок. Але я вас з онукою не покину. Ти завжди можеш на мене розраховувати

Зоя Іванівна сиділа біля вікна, і ще зранку виглядувала невістку Марину. Вона щонеділі приїжджала до свекрухи разом онучкою Кірою. Провідували бабусю, привозили необхідні ліки та продукти, а також неймовірно гарні малюнки Кіри, яка ходить до художньої школи.

Олег, син Зої Іванівни, працює в транспортній фірмі, тому дуже часто їздить у відрядження.Марина вже звикла до такого устрою їхнього сімейного життя, що чоловіка бачить рідко, і що постійно треба розраховувати на себе. Але так її привчили у дитячому будинку. Не маючи матері, Марина завжди хилилась до свекрухи, як до матері, якої ніколи не мала.

Зоя Іванівна любила невістку, і щиро не розуміла, як можна не любити дружину сина, яка подарувала їй онучку, любить та обдаровує турботою її сина. Тому стосунки у них завжди були хорошими.

Навіть, коли Олег, повернувшись з чергового відрядження, ошелешив Марину новиною.

Пробач, покохав іншу, вона від мене вагітна. Квартиру залишу вам з дочкою, а сам буду жити у Вінниці. Хочу почати нове життя.

Марина не відмовляла чоловіка, лише стримувала сльози, щоб не плакати поки він збирає речі. Дочка саме була на гуртку з танців. Олег зібрав речі й пішов. Невимовний біль охопив душу Марини. Такого підлого вчинку вона ніколи не відчувала. В середині все боліло, пекло вогнем. Жінка втратила свідомість…

Наступного ранку  Марина прокинулась в лікарняній палаті…Спала б ще, якби не відчула, що хтось крізь сон витирає їй сльози і гладить голову…

Це була її свекруха, ні, МАМА…Зоя Іванівна.

Мариночко, пробач мого непутящого сина. Бог йому суддя. Не так я його виховувала. Прикро мені за його вчинок. Але я вас з онукою не покину. Ти завжди можеш на мене розраховувати.

Минуло 3 роки…На кухні пахло смачними пиріжками Зої Іванівни. Кіра прикрашала дитячу кімнату повітряними кульками. Незабаром повинні були приїхати Марина, її новий чоловік Артем та синочок Матвійко…

Життя продовжуться…Нехай поруч завжди будуть надійні та щирі люди.

Оцените статью
Мариночко, пробач мого непутящого сина. Бoг йому суддя. Не так я його виховувала. Прикро мені за його вчинок. Але я вас з онукою не покину. Ти завжди можеш на мене розраховувати